Ответ на комментарий hecate_in_ua #
hecate_in_ua, дякую! Крильця... Тобі про мої крильця...
Я приголубила смуток…
Одна походжала, самотня…
Обламаних крилець жмуток
Мені показала безодня.
Там власних було чимало,
Що в натовпі люди відтяли.
Так лячно, тривожно стало,
Бо знову вони проростали.
Та крила – як листя вишні:
Брунькує… зірве вітер з гілки…
Їх скільки було колишніх…
Нових скоро буде ще скільки…
Я радістю смуток скорила.
Про різне із ним розмовляла.
Я знаю, ще виростуть крила.
Тож трунок навмисне пролляла.
Ответ на комментарий Джета #
Джета!
О так!
Давно здогадувавсь, що поетки самі вганяють себе в смуток, щоб по-жіночому розродитись чудовою поезією!..
ПС.І вірш вийшов спраді гарний. І смуток, який пролляла - він світлий. Відчувається, що рани вже рубцюються...
Ответ на комментарий Джета #
Джета!
Скромність - це добре!
Але як виникне бажання свої вірші ще й видати, то тоді мабуть потрібна напористість бульдозера. А поети й пишуть для того, щоб і інші могли їх читати. І не лише в Мережі...