Останні акорди минулого - втрачених поколінь
Небо густо блакитне розлито над головою
Я тягнусь до саду вічнозеленого, я тягнусь до ожин
Що червоними краплями зваблюють і гіркотою.

Я дивлюсь вперед, ніби ззаду усе чуже
Я молюсь померлим богам щоночі
Але в наших роках зплетене вже - чорне й гірке.
Лише...
Не лишилось.
То прогорклий туман затуляє очі.

А від уряду
Заборона прояву почуттів
Заборона вічна на власні рухи
А чи знаєш ти присмак тої гіркоти?
А чи чув ти смаки тієї розлуки?

/Небо густо налито грозою
Все одно починаю йти
Темним струсом палеозою
Переламано горам хребти/ /

Гей, прокинься! Стусани розкидаю ззаду
Спека палить, дорога реве вперед.
Твоє тіло саме заколисує задум
Твоє серце саме провокує "sad".