Вуха маю. Вуха!
Шепіт твоїх слів
в них впадА
і стука
ритмом рясних злив.

Серце маю. Серце!
Дмухає в грудях,
проте
це моя "зона відчуження",
обсяг думок і тез.
 

В здатності надсміливій
терти сукном об сукно
і викликати зливи,
щоб по очах текло,
дихало і втікало, -
не винуватий ніхто
мають своє забрало
кожен, хто знав когось.
В здатності надсміливій
я не корю й тебе
маю ж своє забрало,
з дірками, а проте
зміст його знаний мною;
коханий, кохання зле!
рештками перегною
стала і я тепер.