Напередодні мого 21го дня народження.

Тепер немає сенсу, змісту, місця
від усіх отих людей, того люду, що є навколо. Тепер немає зайвого. Мовчання всередині. Сміх назовні. Десь він на обрії лунає. Як дивний музикальний інструмент.
Той пес, що мене переслідує увесь час мого життя, сидить тут поряд, позіхає. Він одинак, я - одинак, ми добре розуміємось. Якась печаль усюди.. Я знаю, що ви то відчуваєте, та не зважайте (на те). Ми дорослі. І ти, і я, і усі тут - дорослі, і кожен з нас частіше про свое, ніж про загальне. Однак це все не заважає. Зовсім. Ти можеш не повірити мені. Однак до чого мені та віра? Пробачайте. Істина зважає більшого. І важить більшого. Так от про що я.. Я про той шлях, котрий кожен з нас проходить сам-на-сам, попри все, стикаючись повсякчас з кимось іншим, сам обирає чи то слухати, чи не слухати. Я про той шлях, котрий веде тебе сам, як клацання друківскої машини письменника, сам надихає, лише своєю присутністю забезпечує твій рух далі, все далі й далі.
Час від часу ти ділишся. З усіма присутніми і не важливо як вони тут опинилися, чи випадково, чи обдумано, чи спеціально заради тебе щоб оте почути, ти ділишся. Бо тобі оте потрібно. Потрібно саме щоб почули, неважливо хто, важливо щоб від тебе і про тебе, почули про твій шлях. Дорогу. Потяг до дивини усього сущого. Твої страждання, твої мрії, навіть твої невпевненості в чомусь.. Тобі важливо знати що ти є ти, і в той же час лишаєшся одним із того цілого що зветься людством. Що твої мрії і думки, твої страждання, навіть, є ще у когось. Тобі оте важливе .