Настроение сейчас - чи то сумно, чи то всеодно...

 

Цей ранок зустрів мене зухвалим дощем, ускладненим диханням, лимонною цукеркою в кишені. Він так хотів здаватись осіннім, та все ж брудні залишки снігу видавали його, і я знала, що це вже не осінь. І це ще більше давило. І дихання ускладнювалось. В горлі щось туманилось. Холодні краплі проникали скрізь. Краплі, що могли бути снігом... Ранок, що міг би бути приємним. Час, що міг би бути потрачений з користю. Все, що могло б бути інакшим.

***

Новий рік. Новорічні свята, канікули. Як багато в цих словах і як мало... Я завжди так любила, так чекала. Це було єдине, що не піддавалось впливу цинізму і "реалістичному сприйняттю світу". Це все, що залишилось від дитинства. І в цьому всьому є щось більше, ніж вогники, мандаринки, подарунки і бенгальські вогні. Є маленькі речі, котрих так не вистачало цього року... Можливо все щастя криється в домашньому шоколадному печиві чи рукавичах... Може, в кумедних шапочках і сніговиках і старих діснеєвських мультиках. Може це просто звичка... Така хороша, дитяча, постійна звичка відчувати радість у цю пору. І потім спустошуватись. Тому що так мало насправді було цих маленьких речей. Але і їх буде невистчати. Але й за ними я сумуватиму ще так довго, плекаючи знову те відчуття, що я живу від зими до зими. Просто звичка. Найкраща, яка тільки може бути. Просто інакше неможливо, не виходить, не буває. Інакше все втратить сенс. Ще так мало. Ще трошки. Зовсім трошки шоколадного печива, трошки дивних кульок, трошки улюблених мелодій.

І м'ятний чай, забутий... 

І спогади.

І все... Тільки мить, і н е м а...