Take it all down, Christmas is over.
But do not despair, but rather be glad.
We had a good year, now let's have another,
Remembering all the good times that we had.
Oh, no more lights glistening,
No more carols to sing.
But Christmas, it makes way for spring.
Though hearts of man are bitter in weather,
As cold as the snow that falls from above.
But just for one day we all came together.
We showed the whole world that we know how to love.

Я іноді запитую у себе: а для чого? Задля чого стільки очікувань, надій, радості? Задля непомітної, швидкоминаючої миті? Ага. Саме так. І кожного року. Кожного року я хочу відсунути подалі те, через що так багато подарункового кольорового паперу, багато походів по магазинах і посмішок. І знати, що воно настане, але щоб воно ніколи не наставало. Так багато планів і таке грандіозне очікування, від якого хочеться вибухнути і розлетітись яскравими кругликами. І потім відчуття того, що все невиправдано. І так кожен рік. Кожен рік ще наприкінці жовтня накриває з головою очікування чогось грандіозного. І навіть з розумінням всієї абсурдності цього, всієї інфантильності, воно приходить. Я нічого не можу зробити. 

І хто, взагалі, придумав канікули з 1 січня? У них було б набагато більше сенсу десь наприкінці грудня. Може, люди проникнулись би "святковим духом", радістю, казковістю (як би банально і по-дитячому це не звучало), відчули б життя повно. А що от зараз? Висплюсь? Ммм, дякую. Але я воліла б виспатись тоді, раніше, щоб не вирубитись у Новорічну ніч о 3 годині ночі.

Все раптово змінилось і стало понурим, як от завжди. Я вже не бачу усміхнених людей з великими пакунками, щасливих татусів з наборами конструктору чи з величезними м'якими іграшками. Розмови вже не ті. Ніхто нікого не запрошує у гості на святкування. Раптом все те, що ще зовсім недавно хвилювало і охоплювало всіх, стало людям непотрібним, почало видаватись дитячим, безглуздим. 

Я дивлюсь на нерозпродані пакунки іграшок у супермаркеті, і думаю про те, кому вони тепер потрібні. І що буде з ними? І чи чекають вони когось, чи чиогось? Чи нікого і нічого? І написи "З Новим роком", "Щасливих свят" вже не викликають посмішку, вже набридають, дратують. продавці феєрверків знову відчувають дефіцит покупців. Ось люди вже майже не купують мандаринки... Так ніби їх можна їсти тільки зимою. Завжди дивувало. Живі ялинки на смітниках. З'їдаються шоколадні Санта-Клауси. Чи Діди-Морози. Як хочете. Все набуває іншого сенсу, або просто втрачає його. Все повертається до звичайного кола.

Хочеться у дитинство. Там улюблений діснеєвський мульт "Однажды под Рождество", прикрашання ялинки з батьком, там пакунки під ялинкою, багато-багато подарунків, там диво і казка. Там можна вірити у Санту. Там це нормально. І всі розуміють.

Щоправда, святкування таки було чудовим. Особливо 1 січня. Дякую, друзі.

Але що, що тепер? І навіть нічого чекати...