Настроение сейчас - спокійний сум

 

Downtown. Another day for all the suits and ties, another war to fight. There's no regard for life. How do they sleep at night? How can we make things right?Just wanna make this right. (c)

Втома. Тому що хочеться жити, а не існувати, хочеться не просто ходити по Землі, не просто бути частиною хворого суспільства, а бути впевненою, що живу. А я не впевнена, я сумніваюсь. І відрізняюсь я від хом'ячка у клітці тільки тим, що я знаю, що знаходиться поза гратами. І в той час, коли хом'ячку для щастя потрібна їжа, тепла хатка, сон і хазяїн, мені потрібно жити. А жити - це так багато. Я хочу вирватись. Вирватись із цієї тягучої маси, хочу звільнитись від налипання бридкої, сірої і нудотної до болю консистенції буденності і загальноприйнятих законів, норм, графіків, які вкоренились настільки глибоко в суспілсьтві, що воно не може уявити собі ІНШЕ життя. Воно не думає про це. Воно - одна велика, тупа, гидка істота з відсутністю будь-яких почуттів і думок. І я хочу від'єднатись. Я хочу бути самостійною і зовсім іншою істотою, або навіть і клітиною. Хоч і набагато меншою, зате щасливою. Я хочу прокидатись із сонцем, а не з будильником. Хочу забути, що таке автобуси і маршрутні таксі, хочу ходити пішки і не втомлюватись. Хочеться сидіти на балконі, закутатись в ковдру і слухати, ях шумить дощ. Хочеться проводити час із людьми, з якими цікаво, з якими є про що поговорити, і з найдорожчими, з тими, кого хоч і бачиш кожного дня, але все одно хочеш бачити ще. Хочеться збирати жовте листя, засушувати, і потім, через рік, через два, згадувати минулу осінь. Хочеться до жаху змезрзати і не хворіти. Хочеться приємних повторів. Хочеться побачити, яке небо над Берліном і над Лондоном, і над Токіо. Хочеться кольорових вогнів. Хочу дивитись старі діснеєвські мультфільми про собак і обвивати долонями чашку чаю, торкаючись своїм плечем його плеча. Хочеться чекати Новго року, купувати подарунки, блискучі кульки, і нікуди не поспішати. Хочеться снігу... Снігу. Снігу. Хочеться збиратись із друзями, діставти гітару, старі фотографії, шоколад, великі чашки, гру в слова, забуті пісні і відео, фотокамеру і... жити.

Хочеться прожити всі ці моменти. Прожити. Відчувати ці моменти, зупинятись в них, тримати їх, не відпускати. Змушувати їх тривати вічно. Вдихати їх, чути як вони оточують все навколо, як вони роповзаються приємним теплом всюди. 

І щоб все це не розбивалось об важкі брудні плити буденності, в якій нікому немає діла до твоїх бажань і до тебе, як самостійної істоти. В якій немає тих моментів. В якій немає життя.