Сутність концепції символічного інтеракціонізму полягає в тому, що гендерні ролі є продуктом цивілізації та формуються у процесі взаємодії людей, а статеві статуси та ролі є наслідком постійного внутрішнього діалогу людини з узагальненим представником іншої статі. Це, власне, і мотивує статеві стратегії чоловіків і жінок. Наприклад, якщо дівчина очима узагальненої особи бачить себе дружиною та матір'ю, вельми ймовірно, що її типова поведінка буде мотивована цими символами. Такий принцип поширюється на вибір поведінки. Тому інтеракціоністи досліджують стосунки між чоловіками та жінками крізь призму аналізу значущих символів, які визначають гендерні стратегії. Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості [17, c. 181].
Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.
Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовську. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин [17, c. 183].
Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска», «сцена», «сценарій» тощо [38, c. 27].
Мова як матеріальне відображення людської думки і засіб спілкування між людьми має дуже важливе значення. Вона не тільки є безпосередньою дійсністю думки, але й сприяє обміну думками, взаємному розумінню людей, організації їхніх спільних дій. Це стосується і суспільного виробництва, й усіх інших галузей суспільного життя. Норми суспільства напряму відображаються в його мові [41, c. 27].
Мова відображає взаємодію між психологічними, комунікативними, функціональними і культурними факторами. Як засіб комунікації між членами суспільства, вона відображає багато аспектів певної культури. Структура мови є породженням двох важливих факторів: один - внутрішній (тобто розум індивідууму, того, хто говорить), другий - зовнішній (культура, спільна з культурою інших, хто розмовляє тією самою мовою) [39].
Відображаючи суспільний лад, мова передає і гендерний його аспект. Мова стає одним із компонентів гендерної ролі для людей [37, c. 120]. Так, наприклад, загальновідомим є той факт, що англійська мова відображає негативне ставлення до жінки і передає це з покоління до покоління. Головним доказом цієї несправедливості служить привілейоване положення у мові прийменника «he» [40, c. 39]. В англійській мові були запропоновані альтернативи усім формам звертань та гендерних номінацій, які відтворювали андроцентричні сценарії і могли нести дискримінаційний підтекст у модерній соціальній комунікації. Найбільше клопоту завдає відсутність слова на позначення осіб обох статей, на зразок українського “людина”. В англійській мові традиційно використовувалося “man” (“чоловік”) і у тих випадках, коли ішлося про стать, і тоді, коли згадувано будь-якого представника популяції гомо сапієнс. Запропоновані альтернативи – “one” (кожен), “person” (особа), “human being” (людська істота) - впроваджували доволі послідовно. Фраза із видання Біблії 1952-го року “Man does not live by bread alone” у ревізованому стандарті 1990 року має вигляд “One does not live by bread alone” (”Не хлібом єдиним живе людина”). У назвах посад запропоновано замінювати компонент „man” („чоловік”) на нейтральне „person” („особа”): business person, spoke person. Замість „Mrs” (пані) і „Miss” (панночка) – традиційних маркувань різниці сімейного статусу, використовують „Ms”, яке блокує стереотипні емоції у разі, якщо жінка-професіонал неодружена [59, c. 43].
Іншим прикладом того, як мова передає суспільні норми та цінності є існування виразів, в яких містяться елементи народної мудрості, звичаїв та вірувань у «високій концентрації» - байок, легенд, міфів, прислів’їв, приказок, фразеологічних зворотів, тощо, які передаються через покоління, тим самим формуючи найстійкіші гендерні стереотипи [60, c. 143].