Дужже багато писати а часу мало, тому буду по трішки добавляти і обновляти)))

Ну ось перший день і Львові =) Потрапивши до нього розумієш, що це якась зовсім інша цівілізація, це величезний музей під відкритим небом. По-перше архітекрута міста просто вражає, по друге незвичайне планування міста, особливо старої частини. Вузенькі вулички, бруківка, трамваї і поважно пересуваються вуличками карети, запряжені кіньми. Заворожує особлива атмосфера величного спокою, що панує в місті. Багацько іноземців, туристів. Звісно, ніяк не обійтись без невеличкого ринку з сувенірами - там просто рай для любителів сувенірів.
Тихо, спокійно, вітру зовсім не було, стояла задуха. Все це явно вказувало на те що вам пійти дощ, але я була заворожена понорамою міста і тому мало звертала увагу на те, що під вечір насунулись величезні сірі хмари. А мені звісно, що закортілось піти на Великий Замок, де все місто в тебе наче на долонях і помилуватись звідти на захід сонця :)

О так, краєвид на вірхівці просто захоплює, всеб нічого але раптом наче скажений зірвався вітер, на все місто пролунав гуркіт грому, який [показать] супроводжувався гігантським електричним іскровим розрядом в атмосфері. І швидко спускаючись до низу, в котре розумієш, що все в нас робиться через одне місце, маленькій паркан, з величезними дирами і слизька бруківка, ну прям все для вдалого польоту до низу =)))) добре що хоч сходи були металеві, по ним все було легче спускатися) А дощ все сильнішав, і потрібно біло десь його перечекати, і якраз в кінці сходів стояв намет, куди збігалися такі ж як і ми _)) А господарі якраз запаковували останню коробку сувенірів. Та все не так просто, як здається на перший погляд, дощ кожної секунди ставав все сильнішим, а так як намет стояв на схилі і в невеликому поглиблені то вся вода з верху збігала до нас, і ми вже по щіколотку були в воді, а також потрібно було з усіх боків натягували кришу щоб вода не проравала намет, а такж і для підтримки, щоб не перевернувся під сильним вітром.
Простоявши з 20-ть хвилин ми зрозуміли, що вже немає різниці, тому що і так вже були напівмокрі, тому вирішили спускатись далі вниз =) Це потрібно біло тільки бачити, якими стрімкими бурхливими потоками, змиваючи все на своєму шляху, стікала з вершини вода змішана з камінням, піском та глиною. І як мені кортілось все це сфотографувати, але шкода було фотоапарату, все таки лило як із відра :)

Моя верхя кофта була вже повністю мокра, джинси тим паче, прилипли до тіла, холодні, важкі і заважали вільно і швидко рухатись. Я відчула як холодні каплі дощу почали стікати шиєю, через груди і вниз живота. Краплею збігає по тілу, душ холодний. І просто на підсвідомому рівні намагеєшся вжатися в себе все сильніше, щоб тільки не відчували як холодній, мокрий одяг торкається твого тіла. І в даний момент біла тільки одна думка "..до гарячої вани! і під теплу ковдру!.."
І ось нарешті коли вийшли вже в цилілізацію, йдеш спокійно по вулиці, тому що дощ вже закінчився, а біля зупинки стоять дві дівчини і дивлячиь на тебе посміхаються, але тобі вже все одно,не дивлячись на все ти дуже задовлений сьогоднішнею прогулянкою, якийсь придурок, вибачайте, але іншого слова я не можу підібрати, тому що саме цей придурок навмисне проїждає на повній швидкості поряд з тротуаром і з ніх до голову обливає тебе брудною водою, так що і на зубах скрежетить пісок, а на губах відчуваеш привкус глини. і розумієш, ну все, блін, це уже осаній удар щоб уже остаточно! =)
Тут ми гадуємо що нам потрібно ще зайти до аптеки

- Добрий вечір, у вас є таблетки від укачування?
- Дівчата, та вам вже нічого не допоможе _)))
ну а хто б сумнівався)

І ось йдемо по вулицях міста, брудні, змерзлі, і краєм вуха чуємо "хорошее было мороженное" і розуміємо, що для повної картини нам не вистачало саме морозива =)