В одному з своїх публічних виступів президент Ющенко назвав державних службовців холуями, з яких народ повинен строго питати за їхні дії. Гарно сказано. Згідно зі ст. 5 Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Державних службовців прийнято називати слугами народу. «Холуй» - милозвучний але трохи призабутий синонімом слова «слуга». Недарма він сподобався такому цінителю старовини, яким є наш президент.

Не можна погодитися з іншим поширеним визначенням - «гілки влади». Як відомо, таких гілок три: законодавча, виконавча, судова. Якщо єдиним джерелом влади є народ, то ці утворення логічно б називати гілками холуїв. Цим красивими і природними на-йменуваннями з легкої руки президента ми і скористаємося. Розповімо, які колосальні зу-силля застосовують холуї, щоб поставити на місце якогось там гречкосія, що наважиться качати свої права. Скільки стосів паперу вони витратять, скільки судових засідань прове-дуть, скільки років витратять на те, щоб вправити мізки нахабі! Адже честь державного холуя, як і дружини цезаря, повинна бути поза підозрою. Забігаючи наперед, зазначимо, що народу ніяк не вдається виконати щире побажання президента – строго спитати з дер-жавних холуїв. Адже холуї безвідповідальні.

Діяння виконавчих холуїв

Прокинувшись одного зимового ранку року 1998, громадянин К. з міста Шостка усвідомив, що настав день виходу на пенсію. Громадянин умився, причесав жалюгідні залишки шевелюри і попрямував до соцзабезу.
Спеціаліст з призначення пенсій Лугіна вказала громадянинові на документи, які він повинен подати – паспорт, трудову книжку, довідку про зарплату. К. виконав вказівку і через деякий час одержав пенсію – 51 грн. 44 коп. Пенсія мізерна, але що поробиш, такі пенсії були в той час у більшості громадян.

Тільки через два з гаком років пенсіонер виявив, що згідно з законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він мав право на підвищену пенсію, на щорічну соціальну допомогу, на п’ятдесятивідсоткові пільги при оплаті житлово-комунальних потреб, телефону та інше. Крім цього, в його пенсійний стаж не увійшли роки навчання. Пенсіонер кинувся до соцзабезу. Соцзабез встановив йому належний статус, але показав дулю з маком на вимогу відшкодувати збитки за минулі роки.
- Повинна була Лугіна надати мені інформацію про пільги і пенсійний стаж? - питав соцзабезівців обурений пенсіонер.
- Повинна, - відповідали йому.
- А чому не надала?
- А ви хиба ніколи не помилялися?
- Ваш співробітник припустився службової недбалості. Відповідно до статті 56 Конституції ви повинні відшкодувати мені збитки. Я буду скаржитися! – не вгамовувався пенсіонер.
- Скаржиться, це ваше право. Ви нічого не доб’єтесь. Всі ваші скарги будуть повертатися до нас. Звертайтесь до суду, хай суд розсудить, - лагідно роз’яснила йому Люта, головний спеціаліст з призначення пенсій.

Тим часом начальник соцзабезу Хомовненко розкидувала розумом, як виправити ляп своєї установи. Не знайшла нічого кращого ніж послати в будинок, де мешкав пенсіонер, пінкертона в спідниці - Шипошу, щоб та розпитала у його сусідів про приватне життя пенсіонера. Мета - знайти якісь докази незаконності його претензій на пільги. Це було прямим порушенням ст. 32 Конституції України. Збирання інформації у спосіб, застосований соцзабезом, допускається тільки при проведенні оперативно-розшукових заходів, дізнанні, слідстві.

Накопати проти пенсіонера нічого не вдалося. Шипоша склала про це акт з прізвищами бабусь, яких опитувала, і долучила його до пенсійної справи К. Керівники соцзабезу, які мають дипломи юристів, навіть не усвідомили, що залишають документальне свідчення свого правопорушення.

Всі скарги пенсіонера вищі державні холуї пересилали холуям нижчого рівня, на яких і скаржився пенсіонер, що також є порушенням законодавства. Заступник начальника соцзабезу Романцова і начальниця управління облдержадміністрації Багмут відверто клеїли дурня, відповідаючи нагору: «перевіркою встановлено, що пенсія громадянинові К. призначена відповідно до поданих ним документів». В п’ятий і десятий раз пенсіонер доводив, що саме із-за упущення соцзабезу він не подав всі необхідні документи. Тоді у відповідях, як заклинання, почав повторюватися аргумент: «за повідомленням спеціаліста з призначення пенсій вона надала К. вичерпну інформацію про необхідні документи».

Чи зустрічав хтось пенсіонера, який насолоджується злиденністю, відкинувши життєво необхідні йому пільги, про які повідомив його соцзабез?

Надії слуг народу на те, що зухвалець облишить спроби пробити головою стіну, не виправдалися. І облдержадміністрація Щербаня наказала соцзабезові разом з міським головою Шостки покласти край тяганині.

Міський голова Нога в присутності К. визнав його претензії до соцзабезу незаперечними і доручив заступнику начальника соцзабезу Романцовій невідкладно разом з головою міського суду Бондаренко вирішити справу відшкодування збитків пенсіонерові. Бувають іноді в головах слуг народу потьмарення, коли вони утинають щось по совісті, а не за правилами холуїв. Таке трапилося і з Ногою. Але його порив швидко остудили. Невдовзі від свого рішення він відхрещувався і навіть довідувався у пенсіонера, чи не записав той, бува, його розсуд на диктофон.

В дію вступають судові холуї

К. змушений був вперше у житті переступити поріг храму Феміди. Там у ніс йому ударив густий запах валер’янки. Пенсіонер здивувався: чи не в лікарню він потрапив? Згодом, ознайомившись з методами роботи холуїв у чорних мантіях, зрозумів, чому багато з тих, хто по своїй або чужій волі опиняється в «палацах правосуддя», хапаються за серце.

Судді, як відомо, в нашій правовій державі незалежні. Від законів, логіки і здорового глузду. Місцеві жерці Феміди не були винятком.
Щоправда, лицарі правосуддя Шпак і Свиненко, в руки яких попав пенсіонер, намагалися ці свої достоїнства всіляко приховати. Вони добре засвоїли, що найлегше це досягається, коли учасник судового процесу не має ніякого уявлення про свої права. Тому при підготовці справи до розгляду уникли абсолютно необхідної і передбаченої процесуальним кодексом дії – роз’яснення позивачу його процесуальних прав.
В подальшому заборонили користуватись диктофоном. Диктофон діяв на них, як червона ганчірка на бугая. Помітивши диктофон, Шпак вибухнула: «Вимкніть це, воно мене нервує!»

Свиненко робив інакше. Він наполягав, щоб позивач подавав клопотання на дозвіл користуватися диктофоном. Потім виносив безглузду ухвалу: «Відмовити в клопотанні, т. я. порушені права відповідача». Які права порушені, суддя не роз’ясняв. Ось ще цитата з судового протоколу: «представник відповідача: у мене нема диктофона, представник 3/особи: у мене нема диктофона. Суд ухвалив: відмовити в клопотанні, т. я. сторони мають рівні права». Мабуть, «т. я.» означало «так як», але такого сполучника в українській мові нема, та і скорочення слів в протоколах неприпустимі. Тут суддя яскраво демонструє як рівень грамотності, так і рівень розуміння права. Учасники судового процесу мають право робити записи. Якими засобами вони реалізують це право залежить від їх бажання, а не від волі судді.
Чому жерці Феміди бояться звукозаписів? З механічного запису слова не викинеш, як це робиться в судових протоколах, і незалежність суддів від закону і здорового глузду видно як на долоні.

Пенсіонер втрачає ілюзії

Переступаючи поріг суду, К. щиро вірив, що судді є жерцями правосуддя. Але ско-ро переконався, що судді прислужують не якійсь там захмарній Феміді, а реальним земним створінням – холуям виконавчої гілки, на яких і позивався пенсіонер. Судові холуї - це спеціалісти по відмиванню бруду з виконавчих холуїв. До того ж – погані спеціалісти, бо, відмиваючи, самі забруднюються по вуха.

Від подачі пенсіонером заяви до першого засідання Шпак тягнула чотири місяці. Тричі відкладала засідання з-за неявки відповідача. Згідно з законом після третьої неявки відповідача вона мусила б провести засідання без відповідача. Але це було б не на користь соцзабезу. То чи могла Шпак піти на таке свавілля?

На засіданні, яке нарешті відбулося, Шпак всіляко намагалася підловити на чомусь пенсіонера. Правда, безуспішно. В той же час відверто підказувала відповіді представнику соцзабезу. А потім порушила норми закону щодо виготовлення протоколу засідання.
Пенсіонер подав клопотання про відвід Шпак.

Зізнання судді Шпак

Після задоволення клопотання суддя висловила К. невдоволення його діями. Пенсіонер послався на порушення нею Цивільного процесуального кодексу (ЦПК).
Шпак зауважила:
- Процесуальний кодекс пишеться для людей, а не для роботів.
Це, очевидно, означало, що тільки роботи можуть виконувати ЦПК, а суддям виконувати його не обов’язково. За такою логікою водій може стверджувати, що тільки роботи можуть дотримуватися правил дорожнього руху, а не людина.
Пригадавши кредо Остапа Бендера, який «свято чтіл уголовний кодекс», пенсіонер сказав судді:
-Ви повинні свято «чтити» процесуальний кодекс.
-Якби я «чтила», як ви вважаєте, то мене давно б вже тут не було.
Чи це не доказ, що над суддями тяжіють негласні закони? Дотримання ж гласних законів ставить їх перед загрозою звільнення. Зізнання Шпак настільки вразило пенсіонера, що він до цього часу зберігає його на плівці.

Загадковість судді Свиненка

Суддю Шпак замінив Свиненко і на протязі 17 місяців успішно маринував справу. За цей час він дозволив собі провести аж чотири засідання, одне з яких просто змарнував, переплутавши відповідача з третьою особою. Весь час на засіданні повторно давав пояснення представник соцзабезу, якого суддя оголосив представником третьої особи. Пред-ставник третьої особи (Пенсійний фонд) вирішив, що ПФ перетворено на відповідача, і повідомив про це у себе на роботі, чим не на жарт збентежив начальство.

А на наступному засіданні Свиненко почав називати соцзабез «відділом субсидій», чим остаточно збив всіх з пантелику. Учасники процесу вже не знали, чи самим податися до психіатра, чи відправити туди суддю.

Всі ці химерності судді, як і те, що він послуговувався в судочинстві «телефонним правом», зафіксовані в звукозаписах засідань.
2 вересня 2003 року пенсіонер прийшов на призначене суддею останнє засідання. У «палаці правосуддя» не було ні Свиненка, ні інших учасників процесу.
- Де Свиненко? – запитав пенсіонер голову суду Бондаренко.
- Зараз він удома постановляє вирок по кримінальній справі. Буде зайнятий цим до жовтня, – відповіла голова суду. Вона набрала номер домашнього телефону Свиненка. Той сказав, щоб вона не заважала його роботі над вироком і поклав трубку.

Виявляється, в України існують судді-надомнмки, яким, очевидно, дозволено виносити матеріали кримінальних справ з суду і працювати над вироками не в нарадчій кімнаті, а вдома. Здивував і масштаб справи, яку проваджував Свиненко. Судячи зі строку, який він визначив для роботи над постановою, це була глиба рівня Нюрнбергського процесу.

Майстри великого футболу

В ході процесу К. намагався зупинити свавілля Свининка, який припускався маси порушень. Пенсіонер звертався в обласний суд, до міністра юстиції, омбудсмена, до народних депутатів. Марна справа. Всі ці слуги народу так навчилися відфутболювати подібні звернення, що якби Григорій Суркіс замість купівлі бразильців і негрів сформував з них команду, то «Мілан» і «Челсі» давно б відпочивали.

Слуги народу, незмінно підкреслюючи, що суди у нас незалежні, пересилали скар-ги у обласну і вищу ради суддів з проханням «розглянути і про результат повідомити пен-сіонера». Що відповідали ради суддів пенсіонерові і чи взагалі відповідали, їх вже не ціка-вило, хоча всі вони згідно зі ст. 97 закону «Про судоустрій України» мали право ініціюва-ти питання про дисциплінарну відповідальність суддів. Переславши скаргу, вважали свою місію вичерпаною. З такою роботою легко впоралася б будь-яка київська тітка за в десят-ки разів меншу зарплату.

Залізний принцип холуїв

Судді дотримуються принципу: якщо факти проти нас, тим гірше для фактів.

Голова Ради суддів посилав скарги члену ради – голові Конотопського суду Єрьо-міній, інші слуги народу направляли звернення в обласну Раду суддів з вказівками і про-ханнями розібратися. Адресати або відмовчувалися, або відповідали примітивними, немов мукання теляти, відписками. Рада суддів України сприймала це як належне - такі правила гри в театрі абсурду.

В час цього дійства виповнилася річниця перебування В.Маляренка на посаді голо-ви Верховного Суду. З цього приводу він опублікував у «Віснику Верховного Суду Укра-їни» велику статтю, в якій гнівався: «Час од часу ми чуємо негативні оцінки не тільки суддів чи судів, а й усієї судової системи держави… Чи можна мовчки ігнорувати їх? Хто замовник цих негативних оцінок?»

Прочитавши статтю, К. написав Маляренкові відкритого листа, в якому на семи машинописних сторінках детально виклав факти суддівських неподобств. І, зокрема, зауважив: «Мені, пенсіонерові, цей лист ніхто не замовляв. Ловлю Вас на слові і буду вдячний, якщо мій лист Ви мовчки не проігноруєте, а або доведете, що викладене в ньому – інсинуація, безпідставне очорнення світлого образу українського суду, і притягнете мене до відповідальності, або застосуєте силу закону до тих суддів і судів, які саме і дискредитують судову систему».

Цей лист вищі державні керівники, в тому числі і В. Ющенко, коли ще був претендентом на президентський пост, неодноразово направляли у Верховний Суд. Реакція – мовчання або все те ж мукання. Факти, викладені у листі, неспростовні, оскільки зафіксовані у матеріалах справи: звукозаписах, протоколах, клопотаннях тощо. Але визнати їх – означає посадити ще одну пляму на і без того незугарне обличчя судової системи. Не могла українська Феміда сподобитися гоголівській удовиці, яка сама себе відшмагала.

Факти у скаргах К. говорили про недодержання судом основоположних норм проесуального права, без яких неможливе правосуддя. Визнання лише цих фактів зробило б рішення суду не правочинним.

Тому і ходили листи К. по інстанціям без належного реагування кілька років. У 2007 році пенсіонер облишив спроби пробити головою залізобетонний мур холуїв. Мабуть, голова в боротьбі з холуями не той інструмент. Тут потрібна вибухівка або дуст.

Претенденти на орден Митрофанушки

Повернемося трохи назад. Після двох років знущань над дріб’язковою по суті справою Шосткинський суд виніс рішення на користь соцзабезу.

В односторінковому документі, підписаному суддею з поміткою: «написано власноручно», Свиненко зробив ні багато ні мало 25 граматичних помилок. Навіть гасло «Іменем України», яким починається кожна постанова суду, умудрився покалічити.

В часи учнівства К. за три помилки школярам ставили «двійки». Можна підрахувати, на скільки «двійок» тягне опус Свининка. Якби існував Орден Митрофанушки, суддя був би достойним кандидатом на його отримання.

Обґрунтування рішення суду відповідало його граматичній формі, тобто являло со-бою повне безглуздя. Ухвалення такої постанов іменем держави а також те, що Сумський апеляційний суд не тільки залишив її без змін, а й нагородив у своїй ухвалі ще кілька нісенітниць, говорить про глибокий маразм судової системи.

Наведемо лише одну деталь. В апеляційній скарзі пенсіонер зазначив, що місцевим судом не встановлено факту надання йому соцзабезом необхідної інформації, а це по суті зводило рішення суду нанівець. Апеляційний суд вирішив виправити упущення суду першої інстанції і в своїй ухвалі подав такий аргумент: «як видно з пояснень свідків Лугіної і Стародубцевої, позивачеві була надана вичерпна інформація щодо призначення пенсії». Виявляється, апеляційному суду невідомий принцип, закріплений законодавством про судочинство: відповідач в одній і тій же справі не може бути свідком. Адже перший з указаних судом «свідків» - спеціаліст, яка і повинна була надати інформацію, другий – її начальниця, яка на суді виступала представником відповідача. Стародубцева навіть не стверджувала, що була свідком надання інформації. Отже, свою юридичну безграмотність судді доповнили ще і фальсифікацією. Апеляційний суд обійшов мовчанням ще один предмет позову – незаконне збирання відповідачем інформації про пенсіонера.

Всі ці моменти були висвітлені в касаційній скарзі К., але Верховний Суд традицій театру абсурду не порушив і постанови судів першої і другої інстанції освятив. Серед трьох суддів Верховного Суду, що підписали ухвалу, фігурує і Іван Домбровський, який пізніше був призначений суддею Конституційного Суду і навіть деякий час його очолював. Деталь показова для характеристики нашої судової системи.
Виникає питання: чи змінилося б щось у цій судовій системі, якби свиненків і суддів Верховного Суду поміняти місцями?

2008 р.              В дещо змінених виглядах стаття була опублікована в журналі "Червоний перець" і в газеті "2000".