Віршик «Фантом Кучми і Литвина» я вписав у блог за день до повідомлення про затримку генерала Пукача.

Коли почув про затримку, була радість, що справу про вбивство Гонгадзе нарешті буде належним чином завершено. Але подробиці затримки викликали сумнів. Їх без сміху не можна читати. Щось на зразок пригод солдата Чонкіна чи бравого Швейка. Серйозний загін по затримці (справа ж бо державного значення), що нібито обложив генерала в його лігвищі, три доби відкрито вештається по околицям села, де знаходиться садиба генерала. Місцевий мешканець навіть подзвонив у міліцію: «Що це за суб’єкти у нас нишпорять?». Органи заспокоїли: «Так треба».

Вочевидь, Пукачу підказували: втікай, ми вже тут. А досвідчений генерал, спеціалізацією якого були спостереження, конспірація, затримка, ні сном ні духом про людей у штатському. Ловить собі рибку. Можливо, поряд з його ловцями. Тим діватися вже нема куди, змушені хапати «звіра». Чи не за таких обставин Пукачу кілька разів «вдавалося» вислизнути з облоги, про що не раз писали?

Генерал при затримці виглядає не як зацькований звір, а скоріше як голлівудський кіногерой: спокійна мова, випещене обличчя, ясні очі.

Відмова генерала від власного приватного адвоката на користь призначеного органами наводить на певні роздуми.

Фрагменти ймовірного черепа Гонгадзе викликають чергові запитання. Не інакше, хтось вже після затримки Пукача на місці захоронення черепа добряче попрацював бульдозером, намагаючись знищити доказ.

Схоже, ця справа, як і багато інших до неї, завершиться пшиком. Надто великі сили задіяні, щоб сховати кінці у воду.