Читаю у Володимира Висоцького:
На горе стоит ольха,
Под горою вишня.
Полюбил цыганку я…
Зустріти вільху не можна не тільки на горі, а навіть на підвищеннях. Її середовище – заболочені місця, вологі низини. Поет поставив це дерево на гору задля рими, хоча і риму ольха – я вишуканою не назвеш.

Ну, хай славетний бард, дитя міста, припустився помилки. У Єсеніна, що виріс у селі, і начебто знав і часто описував природу, трапляються подібні хиби. Ось рядки:
Где-то плачет иволга,
Схоронясь в дупло…
Плач іволги - відома метафора. Дійсно, крик птаха жалібний. Але ніколи іволга не відвідує дупел. Більше того, птахи, що користуються дуплами (дятли, сквирці), не роблять такої дурниці, щоб кричати чи співати у дуплах. Це означало б видавати себе хижакам. До того ж, птахи розраховують, щоб їх було далеко чути. А чи далеко тебе почують, якщо співатимеш у дуплі?

Ще одна метафора Єсеніна:
Кленочок молоденький матке
Зеленое вымя сосет.
Постає картина: від кореня матері-клена відріс пагонець і якийсь час живиться соками матері. Клени таким чином не розмножуються. Проростають вони з насіння. Подібна метафора була б доречна для кісточкових (слива, вишня).

Великі майстри слова прискіпливо ставилися до таких похибок. Можна згадати оповідання Антокольського про Івана Буніна, коли той, поправляючи автора-початківця, що зморозив недоречність про мишу, прочитав початківцю цілий трактат про мишей.