Перебираючи старі папери, натрапив на пожовклий аркуш з машинописним текстом під назвою «Правила составления кроссвордов». Він переніс мене в часи «розвинутого соціалізму», коли цензура засобів масової інформації була всеосяжною. Під невсипущим оком комуністичних цензорів перебували навіть кросворди.

            В сімдесяті роки співробітничав я з одною обласною газетою в Росії. Серед інших матеріалів подавав кросворди. Комп’ютерів тоді ще не було, автори виготовляли «хрестословиці» ручним способом. Щоб виробники кросвордів не припускалися ідеологічних відхилень, в редакціях і вручали їм оті «правила». Звичайно, «правила» ніким не були підписані, адже всім було зрозуміло, що цензури, як і сексу, в СРСР нема.

Але «правил» належало дотримуватись неухильно, інакше робота твоя була марною.

            Ось деякі з правил. В кросворди не допускалися слова хоч якось пов’язані з релігією. Релігія, як алкоголізм чи наркоманія, вважалася ганебним пережитком минулого, що скоро зійде нанівець. Тож нагадувати про неї не треба.           

            Не допускалися в кросворди назви хвороб. Радянські люди жили радісно і щасливо. Нагадування про хвороби могло потьмарити оптимізм славних будівників комунізму.   

            В кросворди не можна було включати прізвища партійних діячів. Резонів тут кілька. По-перше, кросворди – річ несерйозна, подавати в них імена вождів некоректно. По-друге,  якщо допустити в кросворди прізвища, скажімо, Брежнєва чи Косигіна, то як бути з такими діячами як Хрущов чи Малєнков? Сусідство «праведних» з «грішними» принизить авторитет «праведних». До того ж, на прізвища розвінчаних вождів завжди накладалося негласне табу, їх імена в ЗМІ майже не згадувались. По-третє , «писаки», як називали журналістів партійні функціонери, навчилися використовувати підступний засіб – алюзію. Алюзія – прийом, коли робиться  натяк на певні обставини, особу тощо, з розрахунком на проникливість читача. Скажімо, які асоціації могли виникнути у читача, якщо б у кросворді слово «Ленін» стояло близько до слова «ідіот»? Зрозуміло, мається на увазі не назва психічного захворювання, яке вживати заборонено, а роман Достоєвського. Алюзії в той час були головним болем цензорів. Доходило до смішного. Від Ролана Бикова вимагали змінити назву його дитячого фільму «Увага, черепаха!». Фільм вийшов після окупації Чехословаччини радянськими військами. Черепаха і Чехословаччина – збігаються дві перші літери. До того ж в фільмі є епізод, коли танк ледь-ледь не роздавив черепаху.   

Окрім писаних заборон, пильне око цензора, а їм мимоволі ставав кожний працівник редакції, бо від цього залежало його благополуччя, вишукувало в кросвордах і 

іншу крамолу. В один з кросвордів під назвою «Літературний» я свідомо втиснув прізвища та назви творів Кафки, Камю, Джойса, Беккета, Пруста. Твори цих письменників – надбання світової літератури. Дехто з них був Нобелівським лауреатом, але їх в СРСР не видавали або майже не видавали, оскільки їх творчість не мала нічого спільного з так званим «соціалістичним реалізмом». Радянські ідеологи вважали, що оті всі «плини свідомості», «самозвіти відчуттів», «драми абсурду», «екзистенціалізм» незрозумілі і чужі радянській людині, вихованій на соціалістичному реалізмі. Що являв собою творчий метод – соціалістичний реалізм, пояснив один радянський письменник: це вихваляння начальства в посильній для його розуму формі.

 Кросворд «Літературний» до друку прийнятий не був. Обгрунтування редакції досить кумедне: занадто багато в кросворді письменників.

Зараз, коли кросворди складають машини а цензори пішли на відпочинок, спостерігається бум кросвордів. І слава Богу.