Я довго тримаюсь.
Не плачу.
Взагалі. Не хочу.
Я медитую. Молюсь.
Думаю про Шлях Душі загиблих.
Їх вибір.
Шлях моєї країни. Її Голгофу.
А потім раптом пісня.
Про них. Про відхід найкращих.
І все.
Тоді я слухаю-слухаю. Плачу.
Знову слухаю.
Так було з "Чудаком" Спліна. Так є зараз з "Плине кача"
Тоді про першу трійку. (Четвірку). Зараз вже про сотню. До пісні плакала, коли бачила, як прощалися на Майдані. Але то трохи. Під час молитви.
Зараз слухаю-слухаю.
Небесна сотня... Плачу. Треба відгорювати. Треба нам усім