Ніколи себе не відносила до екстравертів, я щось ближче до середини з перевагою інтраверсії. Отже, до чого тут це. Чотири роки я жила в Києві і не помічала, точніше, мені було, все одно, що я спілкуюсь лише загалом 2 людьми. Одна з ни аміняла мені всіх я і думати не думала про те що мені не хватає ще когось, сама не знаю як так вийшло. Але ось араз в мене виникає чуть не гостра потреба в нових знайомствах, друзях. Ох, як я могла не помічати, що я помилялась, думаючи, що в мене мало друзів в рідному місті. Реально подивившись на минуле я роумію, що в мене був досить широке коло спілкування, а ара воно меншилось до ужасних розмірів, що і заважає мені і вводить часом у маленьку депересію. В малому місті так легко найти нови найомих, я нещодавно знов це перевірила. І так заодно доказала собі, що я насправді не така вже й акрита і мені не так уже і важко спілкуватись новими ненайомими людьми. А ті якими в мене все не виходить налогодити стосунки, мабуть, все таки, не овсім мої люди. Мені до них ще притиратись і притиратись.