[360x480]
Звук зачинених дверей і тупотіння на сходах.
Хряпнути дверьми під"їзду і побігти на зупинку.
А потім знову бігти, швидко,так наче стометровку здаєш...за автобусом.
Кидати бісики симпатичному шлопцю,що їде у твій універ.
Шипотіти слова пісні губами і все одно,що про тебе подумають.
Прибігти на пару,привітати групу, а вони тобі:
"Ти вчасно?Нічого собі!"
Посмішка.
Відпроситися на парі.До деканату, а там - одвічно зайняте чудо:
"Зараз,Сашо,зараз.."
І чекати поки наступить це "зараз",яке вже чекаєш із тиждень.
В тебе ще нічого-тиждень,інші он чекають та бігають з півтора місяці.
Прибігти на пару знов - а всіх відпустили.
Чекаєш своє друге чудо,щоб зжувати величезне яблуко. Так стоять на прольоті між 2м та 3м поверхами і відкусують по шмату яблука почерзі. А тут і завкафб класний дядько, іде та посміхається:"Порівну кусайте вже=)"
А далі знов зупинка, дивний викладач (я його боюсь) і, о порятунок!, саме вчасно одногрупник. Балачка ніпрощо, цьом у щічку та стрибнути в маршрутку.
Майже вдома. А на вулиці дощ - рятівник-капюшон, калюжі - йду навшпиньки,щоб не забруднити нові кеди, та НАВУШНИКИ.
Зелень та звук.
Весна-радість.

Не вистачає тільки...
=))