[352x272]
Як часто ми не помічаємо,такі важливі речі,такі важливі емоціїї, та що там емоціїї,навіть важливих людей ми не помічаємо,а потім так стрімко їх втрачаємо і нам залишаються тільки спогади та маяки=))
Маяки які ми стамі ставимо на спогади про ту чі іншу людину,а коли розриваєш стосунки- то відчувається у тисячу разів сильніше.

"Амелі".Бачила 2 рази:перший-стихійно та уривками, нашвидкоруч("о,нычого так фільм=)"),
другий - довгоплановано,солодкоочикувано,спеціально готуючись,а результат,як завжди,пшик та порожнє місце.
А потім закрила,забула,викреслила.Жила собі далі.
А тут почула саундтреки,такі болючознайомі,такі емоційно близькі,такі неперевершені,такі багаті на маячні спогади, на маяки очікування.
Серце забилося швидше,в грудях защемило,посмішка ностальгії.
*Пульс частішає,розум відключається-ми його втрачаємо (розум).РОЗРЯД!*
І на крило.
Я хочу ще "Амелі",хочу може не мати таке саме,не такий хеппі енд,хочу хоча б ще раз подивитися так як треба,з тобою,не сама.
Або не дивитися,зовсім.
А втілювати "амелізми" в життя:бігати весняним містом,запускати пльці,ні не в квасолю,а в молоду травичку,з характерним звуком збіймати бульбашки в склянці з лате.З тобою.
Це буде скоро,маю надію,ні я впевнена.
Я вірю,як Амелі.