Давно я не записувала тут нічого, небуло прощо писати....А може і було, але було важко згадувати цей жах. Попередній раз я писала про те що в жовтні 2008 року вбили мого дядька. Сьогодні був третє засідання суду. Кожне засідданя важко пережити і важко усвідоми ти як 24-ти чотивічні хлопці могли вбити людину. Важко дивитися на їхніх матерів які плачуть в коридорі проте що їхні діти з якими ніколи не було ніяких проблем сядуть в тюрму і сядуть на довго, а один з них з відти вже не вийде....Сьогодні було найважче витримати засідданя, точніше було важко  сидіти і незірватися з істеричним криком, навіщо вони це зробили, адже вони не виграли а тільки програли...Грошей тих бажаних які вони так хотіли отримати вони не отримали а натомість сіли в тюрму.

 Сьогодні ми дивилися відео з відтвореням вбивства. І хоч Сергія (так було звати мого дядька) нема вже 10 місяців важко усвідомити що він мертвий, що його змогли вбити три ублютка які нікаплі жалю не мають за душею, тай хто зна чи душа в них є...