моя кімната - як моє життя, напівпуста, напівзабута...двері зачинені майже завжди, вікно назавжди забите, лиш хвіртка впускає до мене звуки весни, аромат чужого щастя... я рідко у нього заглядаю... не хочу бачити того зрадливого щастя... старе, розлоге піаніно сумно забилось у куток та спідлоба усілякий раз зиркає на мене, коли я хочу щось зіграти..цікаво, що воно бачило за своє життя?... скільки таких ,як я заради забави руйнували його спокій...? диван... також насупився.. тримати мене в своїх обіймах кожної ночі - то не легка справа... зараз вечір і сум наповнює все навкруги...він приходить що вечора і зваблює мене що ночі...., він веде за собою у далеку подорож між зірок і кожного разу покидає мене серед них.. там я зустрічаю тих хто наповнює моє життя... там я зустрічаю тебе... і не знаю, що з тобою робити... а ранком я прокидаюсь і розумію , що починається ще один день у тиші, самоті, без тебе... не хочу існувати...хочу жити!..