Уявіть ніби свинка відкушує вам голову. Під цим я звичайно розумію – таємний пророк, насправді. Немаючи чому служити, він не приймає ніякої форми, крім, можливо, форми форми?
Його я єдино знаю, інші існують лише в уяві скажених тхорів та собак. З них лише собак та тхорів я вважаю, насправді я не бачу їх? Маючи лише наймогутніших духів за наших богів ми тим самим встановлюємо для них умови що перетворюють їх на подобу столів, стільців, задубілого дохляка. Це свідчить про те що у майбутньому (минулому) нам не уникнути помсти. Вони спіймають нас щоб у темному провулку застромити нам у сраку сірника, ці дикі, старі, справедливі боги. Насміхаючись над людиною, яка б вона не була, завжди маю мати запасний вихід, щось м’яке як серце краба. Я кажу це маючи на увазі ту тонку духовну тканину яка робить нас хижими, змушує робити щось, відкусити комусь голову, хто це справа від мене? Це те що вони роблять, могутні, невидимі тварюки, примушують, надають сили. А коли убивство не має більше смаку для мене, що тоді?
Що робить той хто більше не людина? Можливо щось вище і гірше за людину. Пройшовши найстрашніші ступені людини, втративши чуттєвість, в самому серці ненависті знайшовши дивовижну байдужість яке маю тепер ім’я? Неіснування дає найкращі відповіді для тебе це найгірші. Спробуй зробити те що буде вирішальним (це не має ніякого значення) – з’їж самого себе. Розуміючи ці слова ти насправді відкушуєш свою голову.