Сиджу та п’ю каву, яку я ненавиджу, слухаю музику, не розуміючи слів, в одній руці кава, а в інший – запальничка.. Не курю лише дивлюся на вогонь, який буде горіти до тих пір,  доки не скінчиться його час…  Моменти головної болі від надлишку інформації, дурної музики або перевтоми.  Дивлюсь у монітор комп’ютера вважаючи, що я побачу щось інше окрім заставки та блимаючої стрічки айсікью. Почуваю себе самотньою, кохаю, але чомусь не відчуваю щось не так..
Все змінюється, ми дорослішаємо, моменти радості від лише одного погляду і слова, тікають якнайдалі..  Я сама малюю світ таким, але не маю яскравих фарб для сьогодення. Знаю, що через пів години я візьму новий аркуш паперу і почну все заново, та не знаю -  зможу я щось краще аніж було. Не вистачає обіймів, перемкнула музику…  Я роблю свої проблеми важливими, але є й важливіші за мої, набагато… Не співчуваю, але жадаю співчуттів. Спілкуюся з щоденником, а з ким ще? Я не можу розмовляти із людьми… Голова починає боліти гірше, намагаюсь розібратися з думками. Не в змозі зараз щось змінити, продовжую зафарбовувати все ще темніше. Намагаюсь допомогти комусь, задумуюсь, а не роблю я ще гірше? Кому це потрібно коли я із собою розібратися не можу…