Вовк Панібрат


Коли Господь Бог роздавав свої дари народам, українці спізнилися. Давно вже почвалали домів німці, забравши філософію та орднунг. Спортивним кроком поманджали д'хаті американці, прихопивши долар та бізнес. Погарцювали веселі французи, прибравши до рук парфумерію та літературу, пострибали італійці прихопивши оперу та тарантелу. Фінам дісталася тільки сауна, молдаванам - мамалига, московитам - горілка, а білорусам - бараболя. І коли вже всі народи попрямували до своїх домівок до божого обійстя вбігли захекані українці та загукали:

- Зажди, Господи. Дай і нам хоч щось.

Господь з переляку аж випустив вареника. Вареник впав у сметану, виринув, запурхав над столом і полетів до Чортової Балки дражнити вічно голодних щезників.

- А де ж ви блукали, вражі діти - гримнув Господь, втираючи сметану з бороди.- Знову сварилися?

- Ми щодня сваримося, Отче. - похнюпилися українці. - Як же ж без доброї сварки. Будеш нас карати?

- Петре, вони знов панікують - зажурився Господь. - Петре, я не дам з ними ради. Вони мене до монастиря чи до гробу доведуть, сам на господарці лишишся. Дай їм щось і хай ідуть зі Мною.

- Нема що дать, Господи - поштиво вклонився Петро. - Все розібрали. Навіть брейк-данс неграм віддав.

Господь зітхнув, почухав бороду, закотив рукави і, кивнувши в бік печі, промовив.

- Йдіть зі мною, халамидники. Навчу вас готувати. Краще за всіх.

З того часу українці готують не гірше за Господа Бога. Запашні борщі, м'які пампушки, пухкі вареники та ніжні налисники. Але найсмачніші страви потребують відповідних складників.

Найсмачнішим наїдком для справжнього українського патріота завжди було м'ясо окупанта.

... Окупанти в Україну навідуються вже кілька століть. Тварюки ці хитрі, люті, підступні, часто-густо озброєні. Тому полювання на них - штука небезпечна, проте, що не зробиш для того щоб смачно попоїсти.

Отож, виймайте записника і занотовуйте.

Окупанти завжди пересуваються великими зграями, люблять займати людські оселі, ховатися від мисливців за дітьми та жінками та вимагати від людей грошей, горілки та визнання зайнятої ними території заповідником. Домовлятися з цими брехливими та нахабними тваринами не варто. Їх треба їсти.

В першу чергу звіра варто приманити. Підійдуть пісні Кобзона і Расторгуєва, магнітофонний запис шурхотіння грошей та відкривання пляшок, крики "Укропа поймал" чи вивішений в безлюдному місці прапор України, котрий тварина обов'язково зірве. Досвідчені мисливці приманюють також на запах горілки та прив'язану вівцю. Щоправда на вівцю зазвичай ловляться обрізані, волохаті та смердючі екземпляри, котрі годяться тільки на тушонку і хот-доги.

До речі про м'ясо. В окупантів воно різне. У звичайних бойовиків воно сухе й жилаве, годиться хіба на фрикадельки та битки. А можна засушити до бастурми і гризти в поході - буде не обтяжливо й поживно. В козаків м'ясо соковите з тонкою білою смужкою сальця - і котлет наробити можна, й борщу зварити, і на рушті спекти. Але найсмачніші ідеологи та журналісти - м'ясце м'якеньке, ніжне, викохане на пармезанських сирах та севрюжному кав'ярі. Мрія, а не м'ясо. З цими звірятами й побалакати можна - вони найкмітливіші в зграї і можуть багацько цікавого розповісти. Про ареали перебування, шляхи міграції, кількість голів і що там вожак планує. Можуть навіть до гріха сексуального мисливця схилити і таке вироблятимуть, ех. Втім, нема чому дивуватись - то їх справжнє покликання та й жити хочеться. Втім, що б ви з ними не робили це не повинно вам завадити їх з'їсти. В мене он дядько Василь свиню Галину Петрівну, як рідну маму любив. З пипки годував, купав в ставку з милом господарським, фото на фоні сільради робив та постив до фейсбука з підписом "Президент України". А на Паску забив і на ковбасу. Гамелив ту ковбасу і плакав, як Ярославна в Путивлі-граді на валу.

Їсти окупанта в польових умовах можна по-різному.

Естети, наприклад, їдять мозок. Мозок субстанція ніжна і після смерті дуже швидко відмирає. Тому слід розпилять череп, поперчити і їсти з живого окупанта ложкою. Якщо поставити перед тваринкою переносного телевізора чи смартфона з записом з Росії24 - вона геть нічого не відчує.

Кулінарні сноби сперечаються чи варто спускати кров. Кров - штука корисна і поживна, можна змішати з гречкою і наробити смачних ковбасок. Або облитись в рамках флешмобу і передати естафету друзям. Весело, креативно, незвично. Здобич, щоправда, лякається і тікає світ за очі.

А взагалі - не варто вигадувати нічого особливого. Відрубайте шматок м'ясця з сідниці на росіл і зготуйте м'ясо на рушті.

Готувати його просто. Берете ногу і обрізаєте. Безжально. Щоб жодних плівок, жилок і сала. Чисте м'ясо, нічого зайвого. Не вбивайте шляхетний смак поспіхом та байдужістю.

Трохи солі, трохи перцю. Зірвіть дещицю петрушки. Настроміть шматочки на рідного багнета. І печіть.

І починайте. М'ясце ножем до картопельки. Відрізаєте шматочок, мачаєте в гірчичку, згори кружальце цибульки чи шматочок солоненького помідорчика. Куштуєте. Облизуєте масні губи, зітхаєте за маминими шницликами та жінчиною соляночкою. Вмочаєте ще шматочок в піалу з кров'ю. Вдоволено плямкаєте і задивляючись на багряне вечірнє сонце з приємністю замислюєтесь ні про що.

Закипає бульйон. Цвіркуни виводять вечірніх романсів. Полковий Бровко цмулить мозок з гомілки десантника Петрова.

І не вірте тому хто назве вас людожером. Окупанти - не люди, а їхня піратська копія. Піратські копії в цивілізованому світі знищують.

А в Україні - їдять.

Смачного.