Когда-то сделала посты о подготовленной и неизданной книге о семейных обычаях и обрядах украинцев. Сейчас эта книжка, наконец-то, увидела свет.
http://www.liveinternet.ru/users/2881321/post94065936/
http://www.liveinternet.ru/users/2881321/post94003578 http://www.liveinternet.ru/users/2881321/post94005357
http://www.liveinternet.ru/users/2881321/post94029707/
С большим интересом собирала материал к этой книге. Правда, книга рассчитана на детскую аудиторию, поэтому в нее не мог войти весь собранный материал. Именно о сборе материала я писала в своих постах. Текст к книге написала Надежда Михайловна Каминская, которой уже нет в живых. Мы познакомились с Надеждой Михайловной, работая над статьями по истории украинского костюма для журнала «Панна». Надежда Михайловна- автор интересной книги по истории европейского костюма. Это не просто история костюма, но и выкройки кроя костюма. Каминская много лет преподавала в техникуме, готовящем модельеров, историю костюма. Да и сейчас эта книга является настольной книгой художников театра и кино. Надежда Михайловна была тяжело больна, и я приносила ей книги и ксероксы собранного материала домой. К сожалению, она не дожила до момента издания книги. Сейчас я бы сделала рисунки, наверное, иначе. Да и обложка в посте выглядит неестественно ядовито. Покажу лишь несколько рисунков из книжки с коротенькими рассказами к ним. Надеюсь, что вы одолеете украинский текст.
ЗЛИВКИ
Зливки – обряд очищення водою породіллі та баби-повитухи, що відбувається на другий (Волинь), третій (Київщина) або сьомий (Поділля) день після народин. Баба-повитуха наливає у миску воду, кладе туди ягоди калини, зерна вівса і зливає породіллі воду на руки. Потім, намочивши свою руку, тричі прикладає її до обличчя породіллі, примовляючи: "Зливаю свою руку, а твою душу". Трохи води з ягодами і зернами вона наливає породіллі та всім присутнім молодицям за сорочку, щоб у них ще народжувалися діти: воду з вівсом – хлопчики, з калиною – дівчатка. Після цього породілля зливає воду на бабині руки, примовляючи: "Ти мені, бабуню, очищала душу, а я тобі очищаю руки". На знак вдячності повитусі породілля б'є три поклони під образами, пригощає та обдаровує її.
ПРОВIДУВАННЯ
Обряд провідування розподілявся на два види: одвідки та родини. На одвідки, часто поодинці, приходили літні родички, сусідки та баба-повитуха. На родини – молоді жінки, переважно гуртом, та іноді – баба-повитуха. Метою цього обряду, у якому брали участь тільки жінки, було вшанування породіллі. Таке провідування відбувалося кожного недільного ранку протягом двох - шести тижнів. Гості приходили з подарунками: хлібом, пампушками, яйцями, медом, полотном на пелюшки. На одвідках усе принесене віддавали породіллі або бабі-повитусі. На родинах влаштовували гостину з "бабиною кашею" з молоком. Її приносили з собою гості у горщичках, прикрашених "квіткою" – букетиком з пшеничних колосків та калини. Наприкінці свята за звичаєм горщик розбивали.
УМОВИНИ
Цей обряд називався ще так: розглядини, переглядини, обзорини господарства молодого, та і його самого. Якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини. Невдовзі після успішного сватання батьки нареченого показували родичам молодих господарство сина: коня, волів, сільськогосподарський реманент. Якщо все було справним, умовини завершалося шлюбною угодою. Звичайно, не тільки господарство було головним чинником утворення сім'ї, але й людські якості молодого. Він мав бути справним хазяїном, врівноваженим, спокійним і непитущим. Для майбутнього сімейного щастя і молода мала бути працьовитою, справжньою господинею, доброю, чепурною, привітною. Гості й господарі, розмовляючи, робили висновки: "Не потрібен і клад, якщо в чоловіка з дружиною лад".
ГIЛЬЦЕ
Напередодні весілля у хаті молодої в'ють гільце. Гільце – неодмінна частина весілля. Це верхівка вишні, груші, яблуні чи зелена соснова гілка, що їх зрубують дружки молодого або сам молодий у благословенний час, до полудня, і потім заквітчують. Вити гільце – значить будувати нове гніздо молодим. Це – символ родинного щастя, краси, молодості. Гільце втикають у весільний коровай, оздоблюють гусячим пір'ям, пучечками різних квітів, вівса, ягодами калини, позолоченими горіхами, яблуками, кольоровими стрічками та запаленими свічками. Прикрашають гільце за певним ритуалом: першими починають батьки молодої – вони оздоблюють верхівку гільця. Інші чіпляють прикраси згори донизу, дотримуючись черги відповідно до спорідненості та віку кожного. Ставлять прикрашене гільце на стіл у кутку навпроти образів і залишають у хаті на все весілля, бо воно вважається священним деревом.
ЗАПРОСИНИ
Коли гільце та вінки готові, молода у святковому вбранні йде зі своїми дружками на село запрошувати на весілля. Ідучи вулицею, дівчата співають весільних пісень. Молодий зі своїми товаришами теж ходить по селу, запрошуючи на весілля. Якщо обидва товариства зустрічаються, молоді наближаються один до одного і цілуються. У маленьких селах не минають жодної хати. Молода низько кланяється кожному присутньому у хаті, навіть маленьким дітям, і дає голові родини шишку (маленький хлібець у формі соснової шишки), примовляючи такі слова: "Просили Вас батьки, і я Вас прошу прийти на малий час на весілля до нас". Господарі хати, дякуючи, дають їй дарунки: шматки полотна, рушники, хліб чи курку, трохи дрібних грошей "на підковки до чоботів". Якщо у родині є дівчина, її запрошують пристати до кортежу, який щодалі стає численнішим.
КОЛАЧИНИ
Колачини – обряд післявесільного циклу, що відбувався через місяць після весілля у батьків молодої. Сюди приходили молоді, найближчі родичі, батьки молодого. Молоді дякували батькам, дарували їм по 12 калачів. Ті, у свою чергу, обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками. Тесть на колачинах мав віддати зятю все, що обіцяв під час шлюбної угоди. Спілкування молодих з родичами, свояками всіляко підтримувалося у перші місяці після весілля. Влаштовувалися вечірки-сватини, куди запрошувалися свахи, гостини – відвідування батьками молодої, пропій – пригощання весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.
