Керамічними рухами тримаюся за гомілки.
Згинаю затерплі суглоби.
Клубком, згустком енергії, що завернута в білі простирадла, у напівсні гублю рахунок часу. Просто так. Щоб нагадати собі про свої слабкості. Впиваюся ними, надуманими і смішними.
А тут іще...
Думки про минуле стаюсь такими, що викликають лише гірку посмішку.
І нащо воно іноді нагадує про себе?