Настроение сейчас - розчарування

Мовчки дивлюсь на зимове небо крізь віття. Сніг вже не йде-- вітер далеко його відніс. Колише тільки трішки дерев верхівки та ледь чутно співає. Там, куди я намагаюсь зазирнути, між місячним сяйвом та холодом мертвого міста, переховується Сніговий Дракон. То його стомлений шепіт чую. Він відкрив свою Білу Книгу Перетворень і шукає в ній чиєсь ім'я. Мені здається, що Драконові потрібне не моє. Якби-то було інакше... Він шепоче, шепоче; знаходить в своїй Книзі слова брутальні та цинічні: див не існує над мертвим містом. Не існує, як правди, як безкорисливості, як відвертості, як поваги.
Сніговий Дракон відвертає голову щоб не зустрітись поглядом, щоб не чути приховану безнадію в бездонному мовчанні. Не бачить він мій погляд за межею місячного сяйва та холоду мертвого міста. Щось зимно. Брутально та цинічно.