8 листопада 2008 року, субота, 22:00. В кімнаті тихо, у вікно з зацікавленістю заглядає Місяць, котрого сьогодні видно вже на 84% (одинадцятий день циклу). Сиджу, читаю. Частина свідомості чітко аналізує і систематизує прочитане, частина ж літає, обертаючись, по темпоральній спіралі під чаруючу музику й неповторний голос Каті Chilly, нашої істинної української гордості. Затим ставлю Кузьму, прислухаюся до тої електронної музики неоромантика дев'яностих і згадую минуле.
Праві були мої мама і бабуся, коли пояснювали мені в дитинстві, чому музику краще слухати тихо. Багато разів помічав, що при збільшенні гучності деякі частоти потроху починають "пропадати". Чий це більше недолік – динаміків а чи людського вуха – не настільки важливо, я думаю. Наступною цікавою властивістю гучності музики вважаю її зв'язок з "пріоритетом" прослуховування: зі збільшенням гучності вона привертає все більше уваги і починає відволікати від поточної справи.
По всій моїй сутності тим часом бігають думки, куди ж застосувати той весь запас енергії, який я зумів зловити на цьому тижні з вогню, води, Місяця та інших, не настільки суттєвих джерел. Просто вона аж підіймає мене кудись догори ногами. Через кожні кілька годин займаюся фізкультурними вправами, та вона не зникає. Треба буде завтра обов'язково наганятися вдосталь. Не просто наганятися, а… я навіть не знаю… шкода, що я завтра не весь день вільний, а то я б показав… але нічого страшного, 2 – 3 – 4 години теж нормально.
Тут ще й мед міг так збудливо подіяти. Я вдень випив літр молока з медом. Причому, як виявилося, солодким воно стало тільки тоді, як я вкинув вже 170 грам меду. Було неперевершено смачно (і, маю надію, корисно – якщо я не помиляюся, мед є дуже корисним для серця, хоча, як правило, до нього відносяться з різного роду застереженнями). В магазині я трохи постояв, обираючи, який же взяти мед. Врешті-решт прийшов до висновку, що степовий – це наш звичайний мед, якого треба їсти кожен день потроху; білу акацію я просто проігнорував, а взяв – луговий. На лузі, прикинув, багато різних квіток, отже, й мед має бути неперевершеним, ідеального складу. Так і вийшло – тільки-но спробувавши вдома, я зрозумів, що не прогадав.
Цікаво, чим я ще зараз маю займатися у своєму такому неповторному житті, окрім пізнання і розвитку свого тіла? Може, мені треба комусь якось допомогти? Тоді я б не проти помічника, і – вперед! Тільки, скоріш за все, я ще ні до чого не готовий, і це є природно, як і все, що мене оточує.
Всього за якихось …надцять кілометрів, мабуть, зараз так же сидить і Вадим Михайлович і перевіряє мою роботу з кратних інтегралів. Він теж любить вночі не спати, а займатися чимось корисним і при цьому ще й розглядати, обдумувати, обсмоктувати з усіх сторін усі виникаючі протиріччя, спірні питання. "Чудненько!" – таким вигуком супроводжує він кожне встановлення якогось зв'язку, кожну відкриту закономірність у нашому заплутаному світі…
Опівночі, як завжди, нахлинули еротичні бажання, фантазії, та я відігнав їх, покачавши прес та поприсідавши. В мене зараз прес – "хвора тема": останній рік, займаючись виключно ходою, я зовсім забув про прес, і, як цілком справедливий результат, "кубики" візуально зникли, тому я зараз посилено займаюся вирішенням цього питання.
Знов повертаючись від фізичного напруження до розумового, з зацікавленістю розглядав власні нігті на руках. Всього за кілька останніх днів вони змінили свою звичну, що трималася роками, форму – з продовгуватих перетворилися на круглі, як драже Bonibon (років 10 назад я дуже полюбляв це шоколадне драже, покрите різнобарвною "фарбою", що мало абсолютно правильну круглу форму, наче двоопуклої лінза). От тільки на безіменних пальцях, нігті, як завжди, намагаються прийняти трикутну форму, чим набридають мені вже багато років. Ще зберігається той неповторний колір нігтів, яким я зацікавився, ще коли був дуже малим – рожево-фіолетовий. Причому, коли я заспокоююсь, нігті темніють до яскраво фіолетового кольору, коли непокоюся – стають блідо-рожевими, а коли пропадає настрій чи погано себе почуваю, набувають сірого, білого чи інших тьмяних кольорів.
Правильно розпізнавати всю інформацію, що кодується на наших нігтях, я ніколи не вмів, і поки що не відчуваю гострої необхідності опанувати це вміння, але часто з зацікавленням роздивляюсь поперечні лінії на них, що з'являються у дні, сповнені стресу й напруження, розділені рівнесенькими й гладенькими, наче внутрішня поверхня раковини деякого морського равлика, смугами, що відповідають періодам спокою й гармонії.