Видиш, брате мій, товаришу мій – відлітають сірим шнурком журавлі в вирій.

Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю.

Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла.

За різними фольклорними переказами, Вирій (Ірій) – це казкова країна, до якої на зиму відлітають птахи і звідки приходить весна, а також лелеки приносять дітей. Вирій розташований далеко за морем, на кінці Чумацького Шляху. Це сад з залізною брамою, у який нема дороги живим. Цей сад росте в кроні космічного древа, на гілках якого в’ють гнізда птахи, ототожнювані зазвичай з людськими душами. Браму Вирію стереже Велес, часом у подобі золотого півня чи жар-птиці, що в пазурях тримає ключі від потойбіччя (інший варіант – ключі зберігає зозуля, яка першою туди прилітає і останньою відлітає). За переказами, разом з димом погребального вогнища людська душа пташкою відлітає до Вирію, де, однак, не залишається навічно, а повертається через певний час в лоно вагітної жінки, принесена лелекою.

У вирій відлітають птахи й комахи, а також відповзають змії. При цьому розрізняють пташиний та зміїний вирії. Зміїний вирій міститься під землею, це велика яма в лісі, куди змії збираються в клубок на зиму.

Це слово збереглося і в білоруській мові – «ляцяць у вырай». Ймовірно, що «вирій» пов’язаний із словами «рай» та «обрій», а взагалі версій походження його багато (зв'язок із праслов'янським jarь – весна, готським jer– рік, пруським iuriay – море, іранським airya – арійська країна).

Про вирій маємо згадку в нашім старім письменстві: вже в ХІ ст. Володимир Мономах у своїм «Поученію» говорить:

«И сему ся подивуємы, како птица небесныя изъ ирья идуть, и пер›, въ наши руцЂ, и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя идуть по всЂмъ землямъ, божиимь повелЂньємь, да наполнятся лЂси и поля.»

Можна тільки подивуватися тому, що це слово мало силу дійти до нас із такої сивої давнини та живе далі в українській мові.

[540x359]