Так повелось в моєму житті, що варто мені поставити крапку в кінці сторінки щоденника і ця сторінка є останньою - в мене повинні відбутись зміни. Я поставила крапку в зошиті 10 липня 2008 року. Той зошит муляє мені очі, я його обов'язково позбудусь, адже там все те, що спричинило так чи інакше мені біль.

Четвер. Завтра п'ятниця і я остаточно переконаюсь, що знаходжусь у відпустці. Я так довго її чекала, що й досі перепитую себе чи дійсно це так, чи це не сниться мені. Настрій в мене прекрасний, чудовий. Всі мої хвилювання, переживання, неприємні серцю і душі спогади, відійшли далеко на задній план. Прожитий день - це перегорнута сторінка прочитаної книги, до якої немає бажання повертатись - занадто там багато завданого болю було в останній час, занадто.
А ще за кілька днів я буду ніжитись на березі моря в теплих промінчиках сонця. Буду з острахом заходити у воду і тримаючись за "волосинку", вчитимусь плавати. Скільки років це все було марним і от я дозріла. Дозріла все-таки навчитись плавати, і..., піти на курси водіїв і навчитись водити авто. Тим більше, що мить, яка роздає страждущим щастя, я зловила і тепер не відущу її ні за які гроші і обіцянки в світі.
Мені так хороше, так добре зараз, що аж не віриться.