Кажуть, що кохання забуваєш два дні. Дуже велике кохання забуваєш два роки. А от величезне кохання – ніколи. Від нього або тікають, переїжджають в інше місто, країну або ж одружуються і живуть щасливо і довго і помирають в один день. Але таке кохання зустрічається, на жаль, дуже рідко. Але воно буває.
Але, що робити, коли це не просто кохання, а велике кохання?
Чекати ще два роки щоб забути, викреслити зі свого життя, серця? На жаль.
Якось ти просинаєшся одним ранком і розумієш, що ви вже не разом. На кінець! Я вільна! Я можу дихати!
Проходить ще півроку і ти вже починаєш думати що кращого можливо ти вже і не знайдеш. Ти зустрічаєшся з ним просто на вулиці випадково, розмовляєте як чужі. І ти розумієш, що це не твоє.
Проходить ще рік. За цей час було декілька хлопців, які нічого не означали, а ще гірше, якщо вони тобі ще і шкодили. І в тебе знову думка, що кращого за твоє перше кохання ти вже ніколи і не знайдеш. І що можливо потрібно спробувати, хоча б раз. Але добре, що поряд з тобою є твої справжні друзі і вони тебе зупиняють і трохи охолоджують твої пристрасні і божевільні бажання. Проходить час і ти їм дякуєш за це. І думаєш, що вже неможливо склеїти горщик, який розбився. Та й, можливо, і не потрібно. І навіть, коли, ти слухаєш «ваші пісні» серце ще згадує про нього, але вже, майже, нічого не відчуваєш. І проходить ще трохи більше півроку. І одного дня, коли в трубці свого мобільного ти чуєш той знайомий голос, ти нічого не відчуваєш. Він тобі про щось говорить, а ти відчуваєш лише порожнечу. Порожнечу, яка не заповнена ніким і нічим. Порожнечу, яка викликає певний смуток, тому що ти ще не встигла і не змогла її заповнити. Але потім згадуєш, що в тебе є ще час і все життя по переду. Що по переду ще дуже багато знайомств, зустрічей, безсонних ночей. І аж тепер ти розумієш, що на кінець ти вже позбулася тих почуттів. Аж тут ти помічаєш як непомітно закохалася знову, але ту людину вже ніколи, можливо, не побачиш. І можливо, не зможеш їй сказати, що ти жалкуєш про те, що не змогла йому відповісти на його почуття раніше, тоді, коли він був поряд, коли пропонував бути разом.
Але ти розумієш, що він не той, хто тобі потрібен, але ще серце цього не зрозуміло. І ще досі тобі на вулиці здається, що він йде тобі на зустріч, але він підходить ближче ти бачиш, що це не він. І ти далі йдеш під своєю рожевою парасолькою. На вулиці під зливою біжать люди. І знову все починається спочатку. Знайомства, зустрічі, але ще і досі ти не знайшла когось свого. Але життя продовжується і я далі йду по мокрій бруківці, спостерігаючи за людьми.