Пшли геть!
Ой як то добре є
на диво я щаслива від нагоди
що люде мні частково непотрібне вже
нащо знову так прив'язувать себе
себе до когось й люде до самої власної особи
останньої доленосящої тої розмови
побачила дурного з лишком й душевної змови
що Ганна була готувала мені
не знаючи того, щопевно, спитувалася програмувати
то зараз вже бачу
тоді лише в інших небачних речах
тепер же я бачу
от тут-де сказала недобре
он там побажала собі
та й подумать послухать
собі вона хоче
привласнити, власне, мене
їй зручно, приємно, вна любить
і вірю їй, чого би то й ні?
та не розумєва дівчина наразі
що то є любов не на користь мені
тобто не варто, то звісно, про себе лиш дбати
та й забувати не час, бо мине
власнодумність та власножиттєвість
якої так прагну вже
довго, панотче, довгенько
й її зазіхання мені
ні до чого, даруйте, не требні.
то я маю право й наснагу
мінятись, мінитись, рости
змінювать. Хочу й роблю
саме те що належне
сьогодні та зараз всує
життя-то насправді ж моє
не треба, так сталося, й зовсім
не потребую її. хоча варто
завважити час, що мені
присвятила вона так багато
Та й я що сиділа
Дарма? Не вітала
ї вдома? Мовчала
щодо прохань? Лишала
обоки низку ї страждань?
Та власне робила то все
Чим й спіткала
Прив'язаність ту, що тягне
додолу мою самопевність
й волелюбство в життє.
Продовжувать сенсу не бачу
нісенітницю. Чуйності
більше не взрячу
у серці пустому своїм
для тебе так сталося: стало
порожньо у ньому. В темні
не знайдеш куточку печалі
що прагне повернення. Ні
не вийшло. то й годі
дурнащо? завіщо сумуєш
за мні?
