[700x349]

Всім привіт! Нажаль я сьогодні працюю й не маю багато часу на пост. Тому просто цитую вислів

Олесі КОВАЛЬЧУК, заслуженого вчителя України.

ОЛЕСЯ КОВАЛЬЧУК:

ЦІНУЙМО НАШУ ДЕРЖАВНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!

   Зустрічаючи з радістю День Незалежності України, потішимося, насамперед, уже із самого того факту, що є в нас це найважливіше державне свято, яким прийнято дорожити в усьому цивілізованому світі. На жаль, далеко не всі ще усвідомлюють доленосність омріяного сотнями поколінь українців самого явища незалежності, а немало пов’язують з ним ледь не всі негаразди у власному житті. На фоні дикої, майже людоїдської боротьби у верхніх ешелонах за владу запанували апатія і байдужість до всенародної справи серед досить широкого загалу.

   Такий зручний цей фон для «п’ятої» колони, для воріженьків, що ніяк не хочуть «гинути, як роса на сонці»!.. І ось уже поширюються легенди про переваги совдепівських часів. І вивітрюються з пам’яті незліченні переповнені гулагівські бараки. І навіть звичайні рейсові автобуси, на які очікувалося по півдня. І довжелезні черги за ковбасою, маслом, олією, що їх, врешті, не вистачало перед самим носом. І «ходіння по муках» за баночкою майонезу чи однією штучкою лимона для хворої дитини. І – що за щастя вважалося роздобути «імпорт», аби прикрити ним плечі чи ноги…

   Врешті ці святково-несвяткові роздуми зумовлені далеко не побутовими реаліями (хоч їх і не оминеш), а гіркими виявами духовного національного безпам’ятства і відступництва, що є особливо ганебними і дуже небезпечними супутниками державного поступу, простування вперед.

   Чому ж, як то мовлено давно вже Віктором Барановим, «солодшим від меду нам видався чад забуття рідних слів і пісень…», а «на згарищах долі й душі Кобзаря ми і досі спокійно себе почуваємо хохлами»? Чому наша шкільна юнь навіть на випускних балах ігнорує українські танцювальні мелодії і чекає на космополітичну попсу? Чому щодалі частіше українське весілля наповнюють хамовиті розпусні сцени за подачею найнятих шоуменів московського покрою? Чому віримо продажним ЗМІ і покірно вислуховуємо у маршрутках примітивне чужомовне виспівування? Чому забуваємо, що байдужість до свого, рідного – то синонім ворожості?

   І при цім водночас так хочеться всім казкових благ – і то негайно, багато і назавжди! Іноді, правда, з глибокою тугою згадуємо Майдан. Але Майдан у його символічному значенні – то не одноразова дія, то довготривалий процес, безперервний,  постійний стан відповідальності, перейнятості загальнонаціональними ідеалами, спільною справою відстоювання власної честі і гідності. Не лінуймося вистоювати на тому Майдані! Мобілізуймо – кожен у собі – той дух єдності, згоди і мужності, бо інша позиція нині просто протипоказана нашій Незалежності. Пильнуймо ж  понад усе, аби злі сили не перетворювали Україну (не дай Господи!) в укрруїну…

   Усім поціновувачам гарної рок музики представляю, на мій погляд дуже чудові, альбоми дуету Blanc Faces, хоч це й не дуже патриотично...Та для гарної музики це не має значення!

[332x500]