ДОЛЯ ЛЮДИНИ В XX СТОЛІТТІ.

"Сова Мінерви вилітає в сутінки" ( Мінерва – у стародавніх римлян богиня мудрості), - писав Гегель, маючи на увазі, що осмислення будь-яких подій починається лише після того, як вони вже відбулися, або, принаймні, наближаються до завершення. Тому, мабуть, не випадково в кінці кожного століття робляться спроби підбити його головні підсумки. Що ж нового - хорошого чи поганого принесло нам XX століття, як воно вплинуло на життя і погляди людей?
Тріумфи і трагедії XX століття. Ніколи раніше людство не досягало таких висот свого технічного та ітелектуального розвитку, яких воно досягло в нашому столітті. На самому його початку вчені зуміли проникнути у світ атома і з того часу вони не припиняють досліджувати невідомий людям інших століть мікросвіт, роблячи у ньому все нові й нові відкриття. У цьому ж столітті людина вперше зуміла покинути свою колиску - Землю і залишила свій слід на поверхні Місяця. Людство почало активно освоювати повітряний простір і підводний світ. Воно заглибилося у земні надра - і для нього стали доступними майже всі природні багатства, нагромаджені природою протягом мільйонів і мільярдів років. На самій земній поверхні зниклі всі "білі плями" і майже не залишилося куточка, куди б- не ступала нога людини або куди б не проникав її погляд з. космосу.
Саме в XX столітті виникли такі наукові дисципліни, як теорія відносності, квантова механіка, ядерна фізика, кібернетика, хімія полімерів, інформатика, молекулярна біологія, які визначають обличчя сучасної науки.
Незрівнянно зросла енергетична озброєність і міць людства. Воно надійно впрягло в колісницю своєї історії електричну енергію, яка ще на початку століття здавалася майже чудом, а сьогодні нею можуть користуватися навіть діти. Почалося освоєння ядерної і сонячної енергії. Вперше були створені електронні обчислювальні машини, які відкрили нову еру роботів та інформатики.
Справжня революція відбулася у засобах зв’язку і'спілкування людей. Завдяки застосування радіо, телебачення і телефону у сотні і навіть, тисячі разів зросла швидкість передачі інформації, люди можуть чути і бачити майже все, що відбувається у різних куточках нашої планети. Автомобільні і залізничні магістралі густим павутинням вкрили материки, а повітряні лайнери, які почали теж застосовуватися лише в XX столітті, зробили швидким і зручним міжматерикове сполучення.
Саме в нашому столітті, завдяки досягненням хімії,люди; навчилися; створювати і широко використовувати, нові штучні речовини і матеріали, яких не існувало в природі. Досягнення біології не тільки розкрили таємниці життя, але й допомогли людям сконструювати механізми, що будовою і функціями нагадують живі органи. Чудом нашого часу можна вважати також проникнення у механізм спадковості і структуру мозку.
Успіхи історичної науки дозволили розширити наші знання про минуле людства, повернути з забуття цілі цивілізації. Згадаймо хоча б археологічні відкриття Едварда Еванса і Генріха Шлімана, які познайомили людей XX століття з крітомікенською культурою.
Поряд з їхніми іменами на скрижалях людської пам"яті навічно вписані золотими літерами прізвища і таких видатних людей XX століття, як Альберт Ейнштейн, Норберт Вінер, Володимир Іванович Вернадський, Юрій Гагарін та багатьох інших. І це. також є свідчення того, що XX століття зробило величезний внесок у загальнолюдські досягнення, зокрема, у розвиток науки і техніки, завдяки чому його називають також століттям науково-технічної революції.
Але XX століття багате не тільки досягненнями і тріумфами. Сотні видів рослин і тварин, що безслідно зникли з Землі, мільйони неповноцінних людей, що народжуються у кожному поколінні, висихаючі моря і забруднені річки, озонові дірки і кислотні дощі - усе це теж, на превеликий жаль, своєрідні "досягнення" нашого століття.
Саме у XX столітті майже буденним явищем стала загибель мільйонів і мільйонів людей. Якщо за попередні сто років від війн загинуло менше 6 млн., то лише у першій світовій війні загинуло 10 млн., а у другій - 55 млн.чоловік, не кажучи вже про десятки мільйонів тих, хто був скалічений і на все життя залишився інвалідом. Лише в концтаборах під час останньої світової війни було замордовано 11 млн. чоловік. А скільки людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли або втратили здоров"я!
Проте у XX столітті люди гинули не тільки на полях битв. Якщо під час війни мільйони людей ставали просто "гарматним м’ясом", то у так звані мирні часи вони перетворювалися на просте знаряддя виконання волі "вождів", "великих керманичей" або "фюрерів", які, прикриваючись "інтересами" народу, нації або класу, здійснювали свої людиноненависницькі експерименти в різних країнах світу. Згадаймо хоча б фашизм у Німеччині та Італії,сталінську диктатуру у Радянському Союзі,"культурну революцію" Мао Цзе-дуна у Китаї, режим Пол Пота у Кампучії, хунту Піночета в Чілі.
В умовах цих тоталітарних режимів абсолютній більшості людей відводилася роль "гвинтиків" державної машини, відкидалося право людини на власну індивідуальність, на свободу не тільки дій, але й слів і думок. Найменший протест, спроба якось захистити свої права та інтереси переслідувалися й каралися. Ціла система репресивних органів була спрямована на те, щоб посилити страх в людських душах, викликати між людьми взаємну підозру і недовіру, принизити людську гідність.
Нам відомо зараз, чого варте було людське життя у країні, про яку донедавна співали: "Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек". Тут, починаючи з революції, мільйони людей ставали жертвами "білого" і "червоного" терору, гинули безслідно у сталінських гулагах як "вороги народу", вимирали цілими родинами, як це було, наприклад, на Україні, під час жорстокого голодомору. За жменю зібраних колосків, за п"ять хвилин запізнення на роботу, за необережно сказане слово, за відмову доносити на свого ближнього людина часто навіть без суду і слідства могла бути позбавлена волі. Вона розглядалася лише як засіб виконання державних планів, інструмент побудови "світлого майбутнього".
Звичайно, що в цих умовах людина була абсолютно не захищеною, її життя і життя її близьких повністю залежали від ворожих людині і непідвладних її контролю соціальних інститутів і сил. Це породжувало почуття безнадії, невпевненості, страху, служило основою виникнення всіляких міфів і створення в людській уяві різного роду ідолів.
Не була абсолютно вільною людина і в капіталістичних країнах Заходу. І тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям, перед жорстоким контролем з боку держави перед загрозою мафіозних структур та інших злочинних організацій. У зв'язку з цим людина відчувала себе іграшкою в руках невблаганних і ворожих сил. Як відзначали західні соціологи, у XX столітті людина перестала бути вільною» перестала належати; собі не тільки на виробництві, а й в побуті, де вчинки, смаки, думки опинилися під диктатом реклами, масової культури, і засобів масової інформації. Відчуження людини від засобів виробництва, від політичної влади доповнилося у XX столітті відчуженням людини від людини.
Ще трагічнішою була і залишається доля людини в країнах , що розвиваються, де мільйони людей внаслідок економічної відсталості цих країн позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні потреби.
Ось таким - багато, у чому невтішним і дуже суперечливим нам бачиться сьогодні наше XX століття. І. звичайно, ті зміни і події, що відбувалися; в ньому не могли не вплинути на погляди і думки людей.
Надії і розчарування. XX століття, починалося, як, відомо, з, великих сподівань, і надій, а інколи - і впевненості у тому, що в ньому настане край всім людським несправедливостям і стражданням, зникнуть хвороби і голод, панування одних людей над іншими, припиняться кровопролитні війни і людство заживе однією спільною сім’єю, у якій всф люди будуть рівні і кожна людина буде щасливою.
Сьогодні ми можемо, мабуть, сказати, що. певною мірою деякі з цих сподівань, здійснилися. В багатьох країнах люди дійсно, почали почали жити краще. 3. політичної карти світу зникли домініони і колонії. Значно розширилося співробітництво між різними народами і у багатьох випадках взаємовідносини, між ними стали більш цивілізованими.
Разом з тим наше століття можна назвати і століттям великих розчарувань. Це розчарування, насамперед, в ідеї прогресу, в можливостях людей свідомо творити свою історію, підпорядковуючи її інтересам самої людини.
В нашому століття мільйони людей у всьому світі свято вірили в можливість реалізації соціалістичних ідей, втілення яких привело б до створення суспільства більш гуманного і справедливого, ніж капіталістичне. У зв'язку э цим великі надії покладалися на будівництво, соціалізму в СРСР. Невдалість цього соціального експерименту підірвала у багатьох людей віру у можливість прогресивних соціальних перетворень взагалі, як це було, наприклад, і під час "великої депресії" 30-х років у США. Зараз вчені ще дискутують відносно того, чи самі ідеї соціалізму виявилися не життєздатними, чи було неправильним їх втілення,, але зрозуміло одне: ніяка, навіть найкраща, мета не може виправдати злочинних засобів. Шляхом. насильства, на крові і жорстокості не можна зробити людей щасливими.
Величезні наді у нашому столітті пов’язувалися також з науково-технічним прогресом, з тими можливостями, які створювалися ним у розвитку продуктивних сил людства і підкоренні ним природи.
Проте, як виявилося насправді, науково-технічний прогрес не тільки приніс людству блага технічної цивілізації і дав можливість підкорити багато стихій природи, але й породив чимало нових, невідомих раніше проблем до реальної можливості самознищення людства, до загрози самому його існуванню.
Зміни, що відбувалися протягом XX століття в житті людства, знаходили своє; певне віддзеркалення і в: філософії. Представники різних філософських шкіл і напрямків старалися осмислити ці зміни, з'ясувати їх глибинні причини, виробити до них певне ставлення. Внаслідок цього утворювалися нові форми сприйняття світу і розуміння; самої людини
Вже соціальні катаклізми (війни, революції,економічні кризи), що відбулися в першій чверті нашого століття, змусили багатьох людей відмовитися від наївної віри у те, що. вони живуть у світі, де "все йде на краще".Філософським виразом цього стала відмова від ідеї соціального, прогресу. Широкого розповсюдження набули, погляди представників так званої філософії історії, наприклад OШпенглера, згідно з якими людська історія – це існування багатьох незалежних одна від одної і замкнених у собі локальних цивілізацій».
них цивілізацій". Існування цивілізації подібне до життєвого циклу організму і включає в себе такі етапи, як дитинство, Юйість, зрілість і старість. Саме "старечим маразмом" і безсиллям йбяснювали представники цього напрямку неспроможність 'західної цивілізації" подолати кризові явища в суспільному житті і знайти розумне розв'язання існуючих суперечностей.
Разом з тим існували і інші спроби пояснення і "нерозумності" людської історії. Однією з найбільш поширених І серед них. стала думка про нерозумність і недосконалість самої і людини. Людина нібито від природи є злою і агресивною істотою. І Тому війни, революції, злочинність слід розглядати як цілком І закономірні прояви людської агресивності. Єдине, що могло б і допомогти у "поліпшенні" людської природи,- це генна І
інженерія, завдяки якій можна змінювати механізми
спадковості.
Певною мірою з розуміння недосконалості людини і виходили у своїх поглядах і ті соціальні мислителі, які вважали j за необхідне встановлення жорсткого контролю за людськими | діями з боку суспільства і його інститутів, обмеження свободи і підпорядкування цих дій інтересам суспільства. Ці ідеї розроблялися як на Заході, наприклад, у концепції панування "раціональної бюрократії" Макса Вебера або в теорії "структурного функціоналізму" Р.Мертона і Т.Парсона, де людині відводилася лише роль виконавця певних соціальних функцій, так і в тоталітарних країнах, де людина, по суті, "розчинялася" в певних соціальних спільностях (народі, нації, класі, партії тощо), яким вона повинна була бути повністю підпорядкована. Нарешті, представники так званого структуралізму, зокрема, М.Фуко, К.Леві-Строс, взагалі проголосили положення про "теоретичну смерть" людини у XX столітті, оскільки предметом вивчення, на їхню думку, повинні бути не людські індивіди, а лише соціальні структури, що повністю визначають людину. Неважко помітити, що такий погляд на людину певною мірою служив теоретичним виправданням обезцінення людини і людського життя, її повного підпорядкування державі і суспільству.
Крах соціальних і технократичних ілюзій призводив до розчарування у людському розумі і пізнанні, спираючись на які людство мріяло свідомо перебудувати світ і саме суспільство. Зневіру у всесилля людського розуму породжували також ті злочини і безглуздя (світові і локальні війни, гонка озброєнь тощо), які творилися і продовжують творитися по відношенню до людей і всупереч людяності. Тому й не дивно, що чимало філософських вчень нашого століття пов"язували сутність людини не з її розумністю, а шукали цю сутність "по той бік розуму"- в підсвідомих інстинктах і почуттях.
Ще на початку нашого століття видатний австрійський психіатр Зигмунд Фрейд на основі своєї лікарської практики дійшов висновку, що визначальну роль у людських діях і людському житті відіграють не розум і свідомість, а підсвідомість, тобто певні вроджені інстинкти, які можуть проявляти себе в людських діях, навіть не усвідомлюючись або усвідомлюючись неправильно.
Людська свідомість, вважав Фрейд, - це лише верш¬ник,який пробує скерувати біг коня - підсвідомість, хоча це йому далеко не завжди вдається.
Найбільш могутніми силами, які діють на людину за межами її свідомості і визначають не лише вчинки окремих людей, але й всю людську історію і розвиток різних сфер культури, є, на думку Фрейда, інстинкти смерті і любові або життя (Танатрс і Ерос).
Можна по-різному сприймати і оцінювати філософські ідеї Фрейда і його розуміння людської сутності, але незапереч¬ним є те, що ці його ідеї мали величезний вплив у нашому столітті і не тільки в самій філософії, де ці ідеї розвивалися такими відомими мислителями, як, наприклад, Карен Хорні та Еріх Фромм, але й в художній літературі і мистецтві. Нарешті, загальновизнаною заслугою Фрейда було створення ним методу психоаналізу, яким успішно користуються психіатри усього світу.
На позиціях ірраціоналізму* стояли і представники такого філософського напрямку, як "філософія життя" (Дільтей, Зіммель, Бергсон, Клазес, Швейцер та ін.). Виходячи з того, що в навколишнього світу марно шукати якісь закономірності, і пізнання яких навчило людину як правильно жити, вони
намагалися знайти певні підстави людського існування у самому житті. Такими підставами вони вважали теж непідвладні свідомості '"волю до життя","волю до влади", "прагнення до здійснення ідеалів" та інші прояви людської психіки.
Великого поширення, особливо в 20-ті роки і після другої світової війни набуло вчення екзистенціалізму (від французького - екзистенція, тобто існування). Його
найвідомішими представниками були Ясперс, Марсельна Хайдегер, а також Сартр і Камю. Вони, зокрема, вважали, що сутність людини може бути осягнута не з допомогою наукових методів пізнання, а лише шляхом певного "осеніння", яке наступає в так званих граничних ситуаціях, коли людина:
знаходиться між життям і смертю. Саме в таких ситуаціях, коли людина повинна прийняти життєвоважливе рішення і здійснювати всій вибір, який не може визначитися загальноприйнятими нормами, і проявляються ті найважливіші |
людські якості, які складають Ж сутність. Людина» на думку екзистенціалістів, змушена жити у ворожому їй світі, де над нею панують непідвладні їй сили. Але навіть знаючи наперед, що ці сили непереможні і її врешті-решт ] все оано чекає поразка, людина повинна мужньо дивитися у вічі | небезпеці і д» останньої хвилини життя боротися проти цих ворожих їй сил, арагнучи реалізувати своє внутрішнє "Я".
Проблеми людини, її цінності і- буття досить грунтовно головне у гуманістичних позицій розглядалися також в таких напрямках філософи XX століття, як філософська антропологія, персоналізм, марксизм, феноменологія тощо...
В цілому ж можна Ірраціоналізм - філософське, вчення, що обмежує пізнавальні можлівості розуму, ставлячи вище нього почуття та інстиякти. ,зробити висновок, що проблеми людини Стали, по суті, центральними для всієї філософії нашого століття. Ці ж проблеми : розглядалися і по-своєму вирішувалися також у літературі і мистецтві
Доля людини у дзеркалі літературі і мистецтва. Людина завжди знаходилася в центрі уваги художньої літератури, яку нерідко називали людинознавством. У цьоіму відношенні не була виключенням і література XX століття. Але її відмінними особливостями буяй глибинне усвідомлення трагедійності людського буття, яка часто отрималася як його абсурдність і безсенсовність, а також пошуки духовних джерел активного, жнттєстверджуючого ставлення людини до оточуючої дійсності.
Вже на початку нашого століття в літературі і мистецтві існували два напрямки або дві головні тенденції в зображенні людини. Умовно їх можна було б назвати лінією Прометея і лінією Сізіфа - двох чи не яайпопулярніших в XX столітті героїв давньогрецької міфології.
Лінія Прометея - це реалістичне зображення життя людини з усіма його складностями і труднощами, які, незважаючи ні на що, старається здолати герой задля утвердження щастя і долі інших людей. Як відомо, Прометей бувпокараний на вічні муки Зевсом за те, що викрав з Олімпу вогонь для людей і навчив їх наукам і мистецтвам. Але Прометей розуміє заради чого він приймає ці муки - заради поліпшення долі людей - і не жалкує, що він зробив це. Такий образ Прометея відтворили у своїй творчості наша геніальна Леся Українка, угорський пистмеиннк Л.Мештерхизі та багато інших майстрів художнього слова. Дане зображення людини і людської долі найбільш характерне для реалістично-критичного напрямку в літературі і мистецтві.
Протилежний напрямок - модернізмі", який був пред-* Модернізм - буквально "нове мистецтво", яке виникло в кінці минулого століття і протиставляло себе "традіційному" критичному реалізму.
ставлений експресіонізмом, футуризмом, сюрреалізмом та іншими течіями, в найбільшій мірі символізувався образом Сізіфа, який теж був покараний богами-олімпійцями навічні безглуздні муки-постійне підіймання важкого каменю на високу гору, з якої той скочувався кожного разу у діл.
Якщо на початку століття спроби підкреслити трагедійність людського існування спрималися переважно як прояви декадансу або упадництва в самому мистецтві, то вже після першої світової війни песимістичні ноти в зображенні людини стають досить типовими. Про це свідчать, зокрема, твори представників "загубленого покоління" (Е.Хемінгуея, У.Фолкнера, Ф.С.Фіцджеральда, Е.М.Ремарка та інших), в яких відображено трагічний досвід страхіть війни і глибоке розчарування в традиційних ідеалах і цінностях. Ці ж мотиви знаходять своє відображення і в живописі, наприклад, в офортах з серії "Війна" О.Дікса або в таких картинах, як "Передчуття громадянської війни" С.Далі.
Трагедійність людської долі в умовах революційних зламів і війні знайшла своє відображення і в таких творах, як "Тихий Дон" і "Доля людини" М.Шолохова, "Доктор Живаго" Б.Пастернака, поезії Й.Мандельштама і А.Ахматової.
Відображаючи надзвичайно важку, а багато в чому і трагічну долю людини у нашому столітті, література і мистецтво разом з тим не зупинялися на простому констатуванні цих фактів, а по різному їх осмислювали, формували до них певне ставлення з боку самої людини.
Так, відомий австрійський письменник-експресіаніст Ф.Кафка у своїх творах ("Процес", "Замок" та інших) стверджував, що оскільки людина живе у ворожому їй світі, то вона знаходиться у безвихідному становищі, і у неї нема ніяких шансів стати справжньою особистістю і встановити гармонійні зв"язки зі своїм оточенням. Представники сюрреалізму (зверх-реалізму) - Г.Апполінер, А.Бретон, П.Елюар бачили вихід у створенні засобами мистецтва нової реальності, у якій би людина могла знайти порятунок від ворожої їй буденності і банальності. Французький письменник-екзистенціаліст А.Камю, визначаючи абсурдність буття і разом з тим самоцінність і неповторність кожної особистості, у своїх творах ("Чужий",'Чума","Міф про Сізіфа") прийшов до невтішного висновку проте, що кожна людина приречена на нерозуміння і v самотність, на безглуздість своїх дій і поразку.
З іншим розв'язанням цього ж питання про позицію
людини у ворожому їй світі ми зустрічаємося у творчості
художників-реалістів Е.Хемінгуея, У.Фолкнера,
А.Сент-Екзюпері, Б.Брехта, І.Бергмана, М.Антоніоні, Ф.Фелліні, С.Ейзенштейна, О.П.Довженка, Ст.Крамера та інших. Правдиво змальовуючи всі труднощі і суперечності життя людини, вони разом з тим пробували вказати реальні шляхи виходу з того становища, в якому опинилася людина в XX столітті. Найчастіше вони вбачали ці шляхи не в роз'єднанні, а в більш тісному спілкуванні і об'єднанні людей,в зростанні людської гідності і відповідальності за все, що робиться на планеті, яку Сент-Екзюпері назвав "планетою людей".
У своєму підсумковому творі - повісті "Старий і море" Хемінгуей стверджував, що людина існує не для того, щоб терпіти поразки, і проголошував: "Людину можна знищити, але її не можна перемогти".
Біллю і тривогою за долю людини були пронизані і кращі твори українських і російських письменників М.Булгакова ("Майстер і Маргарита"), О.Солженіцина ("Один день Івана Денисовича", "Раковий корпус" та ін.), О.Гончара ("Тронка"), М.Стельмаха ("Кров людська не водиця"), В.Шукшина ("Калина червона"), Ф.Абрамова ("Брати і сестри") Ю.Тріфонова та інших. Доля людини і людська позиція завжди були в центрі уваги також Чінгіза Айтматова ("Плаха" , "Буремний полустанок"), В.Бикова ("Сотніков", "Обеліск", "Дожити до світанку"), поетів А.Вознесенського, В. Стуса, Е.Межелайтіса, В.Симоненка, І.Драча, Л.Костенко. їх твори закликають нас до того, щоб у будь-яких умовах людина залишалася людиною, щоб вона не втрачала своєї гідності, людяності, щирості, правдивості, щоб вона не руйнувала, а примножувала красу, бо тільки у відтворенні і збереженні цих загальнолюдських цінностей - єдина
-1 надія сучасного лкаегва на мыраа»ш» і уникнення духовної і
деградації.
націй, які нараховують десятки і сотні мільйонів людей ( росіяни, американці США,українці, китайці і ін.). Загальна кількість мов, на яких розмовляють народи світу, на думку лінгвістів, становить 4-5 тис.
Вже ці дані красномовно свідчать про те, що образ сучасного людства - мозаїчний. Дійсно, сучасний світ вражає нас своєю різноманітністю. Яку сторону буття сучасного суспільства ми не візьмемо - ніде не наштовхнемось на одноманітність.
Зупинимось перш за все на такому визначальному факторі людського життя, як економіка. Як вам відомо, найбільш поширеними її типами є ринкова, наказова і змішана. Проте ще сьогодні можна зустрітися з формами економіки доіндустріального типу. Так, новогвінейське плем"я Гурурумба, яке налічує лише 1000 людей, живе за законами аграрного суспільства. Ці люди розселені в 6 селах. В кожному селі є земельні ділянки, які належать окремим сім"ям. На цих ділянках вони, вирощують фрукти, овочі, зернові культури. Це і є основним заняттям даного племені.
Не менш розмаїтою є і політична сфера сучасного суспільства. Одні країни є тоталітарними, інші - демократичними. А тому, якщо в одних країнах за критику уряду кидають за грати, а то й страчують, то в інших критика вважається нормальним, більше того - необхідним явищем. Однак є різниця і між демократичними державами. Англія, наприклад, - держава демократична. Проте в цій країні, на відміну від Франції, США і ін. немає конституції. Існують відмінності і в виборчих системах. В одних країнах- це мажоритарна система (наприклад, США, Великобританія). Це така система визначення наслідків голосування на виборах до представницьких органів держави, за якою обраним вважається лише кандидат (або кілька кандидатів за списком) партії, що одержав більшість голосів по даному виборчому округу. А от в Австрії, Бельгії, Норвегії і ін. країнах існує пропорційна виборча система. Згідно неї під час виборів до представницьких органів мандати по кожному виборчому округу розподіляються між партіями пропорційно до кількості голосів виборців, по даних за кожний партійний список.
(робота викладача ІСН кафедри культурології ВНУ ім.Л.Українки у м. Луцьку)