[показать]
У Харківських інтернатах вийти на вулицю діти можуть лише в супроводі вихователя, а час на такі прогулянки знаходиться далеко не завжди. До того ж, маленькі замітки, не то що в ЗМІ, а на сторінках facebook можуть викликати величезний скандал. Щонайменший розголос є загрозою до звільнення. Тому адміністрації інтернатів добровільно чи примусово вивчають найголовнішу мантру чиновника: «все добре». Подібною є ситуація і в Полтавській школі-інтернаті №1 та Домбокській школі-інтернат для дітей сиріт, що неподалік м. Мукачево.

 Перше знайомство з інтернатом сталося восени 2004 року. Сполучені корпуса і вийти на вулицю можна лише з письмового дозволу старшого вихователя. Туалет один для хлопчиків і дівчаток без дверей (лише вузенькі перегородки), душ один раз на тиждень рівно на 15 хв. І маса іншого жаху. Весь час хотілося пити і вийти на вулицю. Це була Полтавська школа-інтернат №1.

У дорослому віці зрозуміла, що про ці проблеми більшість людей не знає. Допомога сиротам чи дітям з неблагополучних сімей, які перебувають в інтернатах, асоціюється з ящиками мандаринів, цукерок, купами іграшок. Але цього замало.

Першим на цю та низку інших публікацій відгукнувся директор мережі фітнес-клубів «Малібу» Дмитро Чорний. Він запропонував безкоштовні заняття з аеробіки та інших напрямів фітнесу. Ця програма діє і дотепер. Але труднощів теж вистачає. З усього м. Харкова водити дітей на фітнес погодилося лише два інтернати: «Гармонія» і «Родина». (Хоча фітнес-клубів вистачає і в інших районах м. Харкова). Вихователям пропонували грошову доплату, безкоштовні спортивні абонементи і масу інших послуг. Але відповідь одна: «Ні!». І не дарма так. Наприкінці грудня 2013р. двоє дітей з інтернату «Гармонія» вийшли з тренажерного залу першими і втекли геть. Після цього програму з безкоштовного фітнесу для сиріт було припинено. Слава Богу, дітки познаходились. З великим острахом вихователі повели дітей на нові заняття.

Тим інтернатам, які через різні обставини не можуть водити дітей до спортивних комплексів вирішили купити якесь обладнання. Почали з тенісного столу. Але з однією умовою: директор закладу має взяти подарунок на баланс інтернату і виготовити на це відповідні документи. Щоб можна було приїхати й перевірити: стоїть тенісний стіл на місці – чи ні. І якщо його немає – офіційно запитати, куди він подівся.

Підписати документи погодилась директорка Великобурлуцького інтернату, що розташований за 120 км. від м. Харкова. Це інтернат-розподільник. Тут діти можуть перебувати не довше 9 місяців. Їх вікові категорії і кількість постійно змінюються. У вересні 2014р. сюди привезли двох діток, які не розуміють що таке туалет і як туди ходити. Директорка прохала привезти памперсів.

Пошук меценатів почався зі сторінки facebook. Однак за кілька годин маленька замітка переросла у величезний скандал. Директорку пообіцяли звільнити з роботи за такий розголос і Наталія Посохова дуже хвилювалася та наполегливо просила більше не писати таких постів. 
[показать]
[показать]
[показать]

Але разом з тим, за кілька днів хворих дітей забрали до спец. закладу і ситуація вляглася.

На публікації та розповіді про життя в інтернатах відгукнувся магазин «Авангард Спорт» та ПрАТ «Укргазвидобуток». Для Великобурлуцького інтернату зібрали одяг, іграшки і повідомили цю радісну звістку на дротовий телефон. … Подякували і попросили харчів: «Розуміємо, зараз війна. Багато не витрачайтесь. Візьміть якісь крупи».

9 листопада 2014р. до Великобурлуцького інтернату відвезли повен Джип речей і харчів. У мережі  facebook було викладено кілька фото та заклик шукати для цього закладу постійних спонсорів. Тут знову вийшов на зв’язок місцевий чиновник Віктор Слиш і директорка знову зі слізьми благала не писати таких заміток про її заклад.
[показать]
[показать]
[показать]

Чиновнику відповіли. Ситуація вляглася. Але директорка вже нічого не просить окрім бензину на поїздку до цирку у м. Харків. Кошти у розмірі 1 тис. грн. знайдено. І так хочеться сподіватися, що після цієї акції і діти і чиновники будуть задоволені.

Тим часом доки шукали кошти на бензин, у дитячому притулку «Гармонія» стартував проект з енергозбереження «Надійне завтра» . В інтернаті «Родина» відповіли, що всі діти готуються до Дня Святого Миколая, а тому дуже завантажені і відвідувати семінари не зможуть. У цьому закладі періодично вдавалося проводити заняття з шашок. Прийде то 8-клас, то 2-гий. Сформувати постійну групу так і не вдалося. До того ж, вихователі часто посилались на велике навантаження та неспроможність дітей долучатись до участі в нових проектах. У понеділок діти йдуть на спецкурси до Юридичної Академії (усі, разом з молодшими класами, – думалось у відповідь), у вівторок – 7 уроків і репетиція до Нового року і т. д. Часу немає. Хочеться сподіватися, що діти зможуть взяти участь у конкурсі малюнків, і саме для цього організація «Енергія миру» продовжила термін прийому до середини січня.

Як згадується життя за зачиненими дверима у дорослому віці показав вихованець Домбокського інтернату, що неподалік м. Мукачево, Іон Деметер. Познайомились на Євромайдані у м. Києві. Хлопцеві було ніде мешкати. Іон, який панічно боїться свого справжнього імені, називав себе Стасом і не мав жодних коштів на існування. Порятувати сироту взявся харківський учитель історії.

«Треба негайно рятувати хлопця від такої майданії! Негайно вези до мене додому. Я тарілку борщу сироті не пошкодую», - зазначав учитель Олексій (прізвище просили не розголошувати).

Однак за кілька днів учитель задумався над військово-політичною ситуацією і втік до Росії. Іона Деметера привели до редакції сайту «Грані часу інфо», де він і мешкав кілька місяців.
[показать]

Щоденно опікуватись хлопцем редакції довелося з кінця лютого до початку червня.  Періодичний зв’язок продовжується і дотепер.

Після оформлення інвалідності тривали пошуки житла і роботи. Однак Іон дуже тяжко запам’ятовував дорогу. Його доводилось водити на роботу і забирати з неї як дитину зі школи. Іон переймався тим, що когось обтяжує, казав, що життя в квартирі нагадує йому інтернат і кілька разів намагався втекти.

Зрештою, Іона Деметера було влаштовано в с. Кутьківку Дворічанського р-н. Харківської обл. Дмитро Кутько взяв сироту до свого дому. Дав окрему кімнату. Навчив вмикати комп’ютер і переглядати фільми. Іон допомагав глядіти двох маленьких дітей та обривати суниці. Перший місяць хлопець був дуже щасливим. Але після одного з сюжетів про Київ почав сумувати за зимовими подіями і друзями. У середині липня втік з дому й поїхав на майдан. Дмитро Кутько з глибоким сумом дивився на ліс і запитував: «Чому так сталося?... Невже в мене вдома гірше ніж на майдані? Чому? Що з ним буде далі? Що треба було зробити, щоб цього не сталося?...»

Так, Іон утік до Києва. Кілька тижнів ходив по майдану. Казав, що не хоче мешкати в хаті, бо то є чужим і незвичним для нього. Його вмовляли повернутися. Вмовляв повернутись до хати і єпископ Української Лютеранської Церкви Вячеслав Горпинчук. Але не повернувся. Лишився у Києві аж доки не захворів. Потім – приїхав до Харкова і зник безвісти. Глибокий сум огорнув і волонтерів, і священика Харківської громади «ВСІХ СВЯТИХ» Віктора Хаустова, і Дмитра Кутька, який чекав на його повернення до свого дому.

Іон Деметер знайшовся наприкінці жовтня. Живий! Повідомив, що мешкає в с. Серпневе Харківської обл. Пенсійну картку і телефон забрали. Копав буряки по людях, тож купив новий. І з карткою допомогли розібратись. Улаштувався на тимчасове мешкання. Каже, що господар час від часу п’є і краде гроші. Але повертатись до Харкова не хоче.

«У мене немає тата, бабусі. Хай будуть ці люди. Тут така красива шафа стоїть. Хазяїн п’є. Він тоді дурний і страшний. Я його боюсь і тікаю з дому. …. Ні не хочу. Ці люди, вони мені як рідні. Мені тут добре. … Ні, більш нікуди не тікатиму. Хочу жити в хаті», - зазначив Іон в останній розмові.

Допомогти сиротам, і допомогти якомога раніше можна тоді, коли проблема є відомою. І чим більше людей про неї знає – тим більше рук подають шматочок своєї допомоги. Наразі, було б добре сформувати низку пропозицій та написати окремий закон, який би забезпечив громадський контроль над інтернатами. А краще, влаштувати дітей у сім’ї. Там не потрібен письмовий дозвіл для того, щоб вийти на вулицю. Там є можливість спілкуватися з благополучними сім’ями і бачити те, до чого варто прагнути. Бачити не в кіно, книжках чи картинках, а в реальності.