- Від тупості наших "альфівців" не можу отямитися й досі. Вони ні в якому разі не повинні були показувати ворогові документи, та й розмовляти з ними не треба було. Спецпризначенці й досі не розуміють, що йде війна.
Таку думку висловив в інтерв'ю дляGazeta.ua колишній міліціонер 59-річнийВасиль Коряк з міста Лубни на Полтавщині стосовно захоплених терористами трьох бійців спецпідрозділу "Альфа" під містом Горлівка на Донеччині — майора Сергія Потемського, капітана Євгена Верінського та підполковника Ростислава Кіяшка.
За останній місяць, це вдруге, коли бійці не чинили опору терористам. Василь Коряк стверджує, офіцери бояться російських військових.
- Як бійці мали себе поводити?
- Точно не показувати посвідчення. З такого документу все видно — хто такі і чому їдуть в Горлівку. Офіцери ясно бачили, що перед ними ворог. Треба було не виходити з машини, здавати назад, тікати і відстрілюватися, мали ж зброю. Дивує, як можна було дати наказ їхати на операцію шляхом, де стоять блокпости терористів. Людину, яка відповідала за операцію, треба відразу ж звільнити. Бо при таких завданнях люди мали діяти виключно під прикриттям: заїхати через посадки, прикинутися жебраками чи сліпими. На лекціях цьому навчають. Але в бійців був ступор, морально вони не були готові до контакту з терористами.
- Не вистачило досвіду?
- Однозначно. Зараз в елітних підрозділах хлопці служать по 7-8 років. Вони не нюхали пороху, не ходили в розвідки, не брали участь в оперативних діях. А тут наказ: як хочте, але ваше діло привезти російського диверсанта. Це вдалося б тільки за допомогою розвідки.
- Є версія, що їх здали.
- Виключено. Там же блокпост, зупиняють абсолютно всіх.
- Як зараз готують спецпризначенців?
- Як то кажуть, на пальцях — тільки теорія, а практики нуль. Бійців для антитерористичних операцій готують на одному факультеті академії служби безпеки, і цей факультет - заочний. Те саме, аби заочно вчили медиків. Спецпризначенці про кров та трупи знають тільки з книжок. Навряд чи змогли б надати медичну допомогу, аби під час війни товаришу відірвало руку чи ногу.
- На скільки різниться їхній рівень підготовки від російського?
- Російські бійці виховані на крові Чечні та Дагестану. Їм іти по трупах простіше простого. Професія для них — престиж, отримують великі гроші. Батько йде на війну, бере з собою сина. Вчить, як сховати гранату та вчасно її зірвати. Як візьмуть в полон — брехатиме до останньоного, бо знає, тільки в такому випадку його визволятиме держава. Наші хлопці тільки соплі пускають - в нас сім'ї в Києві, воювати не хочеться. Влада не кинеться визволяти таких. Вони бояться російських вояк, бо ті без розмов стріляють, а нашим часто просто шкода, намагаються домовитися. В Україні треба набирати хлопців з нуля, зробити елітний спецпідрозділ з 2 тисяч заряджених зброєю вояк, їх би вистачило на всю Україну. Три-чотири чоловік могли б виконати операцію із захопленням диверсанта. Треба давати їм високі зарплати, квартири. Знатимуть, якщо загинуть, сім'я буде забезпечена.