Я надто горда – на коліна падать,
Я надто горда – плакать і просить,
І хоч люблю, люблю до божевілля,
До крику зраненої душі,
Та не проситиму: «Лишись, не йди, не покидай».
Знайшов ти іншу? Покидаєш назавжди?
Що ж, я вам бажаю щастя.
Сама ж я буду жити далі.
Ти думаєш, що кращого немає?
Ти помиляєшся, я доведу.
Буду сміятися, життю радіти…
І тільки місяць стане свідком моїх сліз.
Я знаю, що щасливою обов'язково стану.
Кохати буду. Можливо, сильніше, ніж тебе.
А поки…поки серце плаче, кривавими
Обливається слізьми.
Та час мине, загояться всі рани.
Хоч шрами лишаться, та хай…
Час мине, забуде серце, як кохало…
І не болітиме при погляді на тебе