Стукіт дощу по шибкам і паруюча кава у долонях. Музика і обпікаюче скло.

Стою. Притулилась щокою до віконного скла.

[холодно.]

руки продовжують обпікатися філіжанковим склом.

[рівновага.]

І трішки емоцій.

Холод. Чому він неприємніший ніж гостріший біль від тепла...?

Філіжанка вже на підвіконні. Руки притулились до холодного і тришки(можливо здається) вогкого скла.

хочеться вдарити. Проте навіщо?

Змінюю точки дотичності. Притуляюсь до скла вустами.

[Чомусь мені здається, що Ти, такий же...]

Холодний і безємоційний. Ніжно проводжу по Тобі(склі) кінчиками пальчиків.

 [Майже боляче від ніжності.]

А Ти (скло) незворушний.

[Майже плачу.]

Ледве торкаючись, цілую скло.

[Божеволію.]

Згадую про каву на підвіконні. Майже гаряча.

Ковток. Другий. Третій з легким присмаком сліз, який не доля народитися ззовні.

Легко дмухаю на скло. Усі непомітні доторки з'являються на поверхні.

[усмішка...]