Настроение сейчас - ніякий настрій

сиджу на роботі. за вікном темно. і дикий вітер. більше 20 м/с.
мені бракує чогось, щоб розізлитися, порвати всі папери, викинути з себе далеко цей настрій, який ніякий. кажуть, шо це все через пору року. зима йде, а з нею депресивні думки, холодне повітря, темні вечори, що ховають у своїй чорноті чужі думки, настрої, переживання і ше шось невловиме. а я реагую на це все як антена - ловлю імпульси. вони мені не подобаються. хочу впасти у сплячку, довгу зимову сплячку. а хто буде підбивати мені ковдру?
хочу, щоб підбивав ти. хочу, щоб ти вимкнув світло, обережно забрав кижку з моїх рук, коли я засну."так казав заратустра". та ти ніколи не прочитаєш цих думок, а я тобі сама цього не скажу. бо мені бракує чогось, щоб в потрібний момент сказати потрібні слова. мої думки плутаються - на дворі вітер, більше 20 м/с
ти казав - шоб піти вперто вперед по одній дорозі, зараз треба зачекати. я чекаю, терпляче чекаю, зціпивши зуби. чекаю чи терплю? а ти, здається, дав крок назад, заплутався, не можеш визначитися. чи просто здається? ти казав, шо боїшся завдати мені болю. я не боюся болю. я боюся жалості. не жалій мене! скажи в очі - так легше. криваві бинти треба зривати одним різким рухом, а не повільно.
а краще обійми мене, підбий ковдру - ти ж знаєш, як я мерзну в ноги навіть у шерстяних шкарпетках. я засну, буду чекати і спати. чекати, скільки треба. я обіцяю. і мені не завадить ні зима, ні ніч, ні дикий вітер, той, що більше 20 м/с