ці обличчя спаскуджено болем,
 та хитаючись тінню пливуть,
по житті пітьмою, кролем,
то в бпгно, то в кришталь озер,
ніби "вірних" дороги звуть...

 в цих обличчях так мало правди,
 за усмішкою - дум лиш терній,
 і якої не знав би вади,
 розуміючи світ увесь,
 знов залишать в кімнаті темній....

та коли прокидаєшся зранку,
 намагаючись вечір забути,
 на очах, як в церковну лавку,
 сліз товпа, щоб свічок здобути,
 та карати усіх померлих,
 поминати живих та оживших,
 у очах наче повний келих
відкоркованих та не пивших....