[525x700]
Настроение сейчас - Darker than Black

Навіщо так жити як я живу? Мені здається, що я опустів, я це відчуваю. Пустоту, яка лежить трохи нижче серця, вона відчувається й у животі...Порватий, розірваний...ще поки не пошматований, але з такими темпами я не знаю, чи я не розпадусь...Відчуваю ржавіння, термін дії мене скоро вийде, і я відійду...Думка про фізичну смерть переслідувала мене минулого року...я знав, що скоро помру, в 19 років. Але літом 2009 після моря та дня народження, я вирішив буди довгожителем. Я вирішив перенастроїти себе з песимізму на оптимізм. Я вирішив діяти, щоби не сталося і не стало на заваді, - я відчув силу, фізичну, моральну, впевненість...Просто море по коліна...Але... АЛЕ Я ЗЛАМАВСЯ...Життя ставить мене на місце, але не те, якого я хочу...Я хочу бути творцем свого життя та щастя, та в мене сіли батарейки...Я дуже залежний від настрою...А в мене депресія, вона мене просто пожирає, спалює мене, від чого обпалюється моя душа...вона чорніє...В мені вже стільки злості, що я не знаю, куди її діти...Стільки розчарувань, що я не знаю...я вже нічого не знаю...
В мене стільки ідей, стільки творчості всередені, і я відчуваю, що я не маю права її змарнувати, не в праві зрадити своїй мрії...Якщо я підкорюсь ярму, яке на мене накидає життя, я просто впаду в болото, і ніколи вже не відшкебу свою душу від бруду...
Я дуже боюся жити звичайним життям...Народження - школа - університет - робота - сім*я - пенсія -смерть...Я панічно боюсь прозорого життя...Хочу жити по-цікавому, я хочу змінити увесь світ, максимально збагативши його так, як зможу...я хочу бути вагомою частиною життя, людиною, яка досягла багатьох успіхів, яка б присмерті лежала та гордилась собою : "...я не дарма прожив у цьому світі..." Хочу мати пам*ять пособі, хочу залишити слід...
Я просто не створений для сірого життя заради грошей чи їжі...хочу спробувати життя в усіх його фарбах та тінях...створити свої кольори та вписати їх в веселку...
За що мені проблеми зі здоров*ям?? Моє тіло все перекреслює...моє ж мене зраджує...Чому, і чому ЗАРАЗ???? Чому мені все не так як я хочу? Кругом проблеми...Як би ж на них не зациклюватись...
Зараз я вдома. Мене їсть злоба та відчай від мого стану... а що ж буде коли я поїду в Київ, і буду мучатись від пофігізму людей, яким я відкрив душу...
Позавчора мені щось як стукнуло в голову :"Змирись. Ти ніхто. Радій що ти хоч живий. Не будуй яскравих планів. Ти не яскравий. Тому не потрібно." Це прозвучало в моїх вухах низьким чоловічим голосом...Я чуть-би не впав на підлогу від розпачу...
Я не хочу миритись з цим!!!Я борюсь, але нічого не виходить...Невже це все марево божевільного, я буду завжди сам собі щось доказувати і в цьому ж потім розчаровуватись, і плакатись в ліжку?? Я не хочу буди відлюдькуватим...Я хочу бути цікавим...Чому чим далі, тим гірше???