Якщо ви ніколи не опинялися у схожій ситуації, то ви не зрозумієте, як воно, коли ти втрачаєш друга... Коли він лежить у реанімації і ти хочеш його побачити, але не можеш... І навіть не знаєш для чого, може для того аби попрощатися?-Навряд. Ти зайдеш у палату і будеш безупину повторювати: "Все буде добре, все буде добре!"-переконуючи скоріше не його, а себе. Та хіба це допоможе?-Можете мені повірити-НІ! Можливо вас втішатимуть ваші найщиріші друзі(якщо ви їх маєте), але і це не допоможе, це лише посилить біль, страх. Запитання яке не покидатиме вас буде: "Чому він, чому не я, ЧОМУ?". А головне той біль, що ніколи не закінчується, ні уві сні, ні у заклопотаних будьнях , ніколи, ніколи,ніколи...