Мене так дістало училище. Я туди колись ходила з охотою. Там кожен день було шось нове, цікаве. Але тепер приходиться шось робити, шоб і дальше було весело і цікаво. Взагалі-то в нас прикольна група, але вони ні риба, ні м'ясо. Їм ніколи нічого не потрібно. Вони, таке враження, що тільки хлопцями всі страдають. Нам з Марьою на старості психушка гарантована, якшо це не припиниться. Я більше не можу… Але з іншого боку, якшо на них подивитися, то вони не такі вже і погані. Вони не жадні і з ними є про шо говорити. Вони поможуть, коли шось треба (але, звичайно, не тоді, коли треба напрягти свої мозги). А, взагалі, нам повезло з групою. Не зважаючи на те, що вони постійно говорять про хлопців, я їх люблю. Вони веселі. І коли я ходила в училище без Мар́ яшки, мені, звичайно, було трохи скучно, але вони вміють підтримати. І коли моя мама була в лікарні, вони дуже переживали. Я їх люблю.
Я деколи сиджу і думаю. Уявіть собі, я ДУМАЮ. Це прогрес. Ну вот, згадую школу. Там зовсім все не так, як в училищі. Там ніхто не ганявся за хлопцями, ніхто про них навіть не думав. Це було так круто. Але я оцінила цю перевагу тільки тепер. А може, це змінюється з віком? І я не знаю, шо там робиться в школі. А може, там ше більша, ніж в нас в училищі погоня за хлопцями.