Дешо про книжки (я ж майбутній бібліотекар… гггг)
Взагалі-то, я дуже не люблю читати. Це так важко заставити себе шось прочитати, особливо, якшо то шось по програмі з української чи зарубіжної літератури. Хоча, з зарубіжної ше буває деколи шось цікаве. А знаєте шо?.... Ми вчимо дитячу літературу. Це так весело. Вот недавно ми читали діти підземелля, скоро будем читати Вінні Пуха. Це єдине шо я можу ше читати з творів по програмі.
Я вже давно прочитала одну книжку. Вона мені так сподобалась. Там пише про хлопчика, який не вірив в Бога, а потім, коли попав в лікарню і мав померти через 12 днів йому порадила медсестра написати листи Богові. Це така прикольна книжка. Якшо її читати, там можна так наржатися, а в кінці реально можна розревітися (ну, я звичайно, не ревіла, бо я ж мужик, а мужики не плачуть). І мені так сподобалася там така фраза: «Згодом, ми усвідомлюємо, що життя - це не дарунок, а лише позика.» Це реально так. Аааааааах. Мене так пре від тої книжки. Я майже кожен тиждень її перечитую і мені ше не надоїло. Це реально крута книжка. До речі, якшо хочете я можу вам її переписати на комп. В мене вона є в електронному варіанті. Марі вона тоже дуже сподобалася. Є ше одна гонська книжка, яка мені сподобалася. То Маріо П̓̓юззо «Хрещений батько» Це детектив, але дуже гонський і трохи пошляцький.