Пізнього вечора князь Володимир стоїть на ганку терема. Тільки-но закінчилась вечерня в Десятинній церкві, до світання там буде ще одна служба - завтра різдво, нове свято на Горі, князь веселитиметься разом з усіма боярами, воєводами.

Але що це? У воротях Гори чути тупіт багатьох ніг, ось із-за стіни випливли десятки смолоскипів, у морозяній ночі чути жваві голоси:

Коли не було з нащада світу,

тоді не було неба, ні землі,

неба, ні землі, лиш синє море,

а серед моря та два дубочки...

Князь Володимир пізнає пісню... Оця ніч, ніч народження Христа нині, була колись ніччю Корочуна; у цю найдовшу в усій землі ніч люди хотіли допомогти доброму богові врятувати, визволити з небесних склепищ добре, тепле Сонце...

І тоді, щоб не пізнали й не покарали злі боги, жінки одягали чоловічі одяги, а мужі - жіночі платна, вони чіпляли на голови скурати й ларви* (*Скурати й ларви - личини й машкари.), збирались великими натовпами на Горі, біля Перуна, били мечами об щити, гриміли списами, свистіли в сопілі й гудки, кричали, запалювали й пускали в сніги обв'язане соломою й змащене смолою коло.

А потім люди, що перемогли злих богів, ішли до княжого терема, співали оцю колядку:

...Там сіли-впали два голубочки,

два голубочки на два дубочки.

Почали собі раду радити,

раду рядити і гулькотати,

як ми маємо світ основати... -

лунало й нині все ближче й ближче.

- Несіть меди, ол, горіхи! - велів князь Володимир.

Вже біля самого ганку чулись пісні й голоси, смолоскипи освітлювали скурати й ларви. Збуджений князь Володимир стояв на ганку, частував і дякував колядникам.

На Горі лунало, гриміло:

Добрий тобі вечір, наш славний княже,

щедрий вечір, добрий вечір,

добрим людям на здоров'я...

З далекого минулого виринали добрі, радісні згадки.

Після того князеві Володимиру довелось говорити з єпископом Анастасом. Той був обурений, сердитий.

- Я не знаю, де живу, - говорив він князеві Володимиру, снідаючи після ранньої служби разом з ним у теремі. - Ми, княже, багато зробили, аби руські люди стали християнами, аби вони виконували не язичеські, а православні закони...

- Та хіба ж нині Русь не стала християнською? - щиро здивувався князь Володимир.

- Де ж християнство, коли й у Києві, й скрізь багато людей молиться не в церкві, а біля ріки, в гаях, дібровах.

- Важить не те, - відповів Володимир, - де моляться, а кому. Людіє Русі моляться нині Христу.

- Але ж вони стрибають через вогні в ніч язичеського Купала?!

- Нині це ніч не Купала, а Іоанна Хрестителя, - посміхнувся князь Володимир.

- І в Сварога вони вірують...

- То не Сварог, а Ілля, адже ми самі з тобою, єпископе, про це домовились.

- А бог Волос?

- Бога Волоса вже немає, за худобу нині піклується святий Влас.

- А оці колядки на різдво Христове? Два голубочки на двох дубочках радяться, як їм світ основати?!

Князь Володимир раптом обернувся до єпископа.

- Тоді скажи, отче, хто ж основав світ?

- Як хто? Токмо бог, що є один у трьох особах: бог-отець, бог-син, бог дух святий.

Спершись руками на стіл, князь Володимир замислився.

- Учора ввечері, - стиха промовив він, - я слухав ці колядки. Добре співали, душа радіє... "Коли не було з нащада світу..." А що ж тут такого, єпископе? І два дубочки, ще й синє море - ой, як це добре, єпископе.

Дивлячись перед собою на вкриті сріблястою памороззю шибки, князь Володимир шепотів слова колядки:

Спустимося на дно до моря,

винесем звідти дрібного піску,

дрібного піску, синього каменя,

з дрібного піску - чорна землиця,

студена водиця, зелена травиця,

з синього каменя - високе небо...

Помітивши, що єпископ схопився за голову, він закінчив:

- Не жахайся, отче! Вірю, як велить серце. Така вже Русь, всі людіє. Будемо вкушати!..

Ключниця Амма, що зовсім постарілась і зігнулась, дістала з покуття кутю й узвар, приготувала ситу - це була древня, як світ, їжа пращурів дому й усіх живих, нині сущих. Єпископ Анастас, не знаючи цього, досхочу їв.


Семен Скляренко, "Володимир"