...Подібне бачимо і в східнїй Галичинї, де в першій половинї XV в. ще чимало виднїєть ся заможнього українського панства, але також без впливових позицій, на другім плянї. Між шляхецькими підписами на актї конфедерації землї Львівської й Жидачівської більшу половину становлять імена української шляхти, що і в самих іменах своїх ще задержує національний характер, а часом і руських печаток уживає — як Юрша з Ходоровстава, Станко з Давидова, (в 1410 він зветься ще Осташко з Давидова), Дмитро Лагодовский, Мартин Каленик з Підгаєць, Михно й Пашко з Борщева Юрий з Мальчиць, Сенько Галка з Іляшова, Сенько з Нагорець, Олехно, Марко і Ленько з Дрогошова, Петро Волчко з Колоден, Стецько, Онисько й Стецько-Ілько з Черкасів, Дмитро з Унятич, Федько з Чолганець, Федько і Стецько з Млинищ, Дмитро й Яцко з Дїдошиць (Дїдушицькі), Яцко з Рожнитова, Андрейко з Сваричова, Івашко з Дулїб, Іван з Кошави, Олекса й Лучка з Витвиць, Данько, Мика і Сенько з Балиць, Яцько з Новоселиць ….
…Тої дрібної — і ще дрібнїйшої української шляхти було в XVI віцї в Галичинї богато (особливо в Перемишльській землї), і до неї в XVII в. прилучаються, розмножившися й підупавши ще більше в своїм упослїдженню — відсунені від усього що несли доходи і впливи, — майже всї ті українські роди, які не вигасли й не спольщили ся протягом XVI віка. От який катальоґ сеї української шляхти з першої половини XVII в. дають галицькі акти. В Галицькій землї виступають Березовські, Волковицькі, Голинські, Грабовецькі, Дрогомирецькі, Желиборські, Жураківські, Кнегинецькі, Креховецькі, Мединські, Свистельницькі, Сулятицькі, Струтинські, Татомири, Угерницькі, Хотимирські; в Львівській: Балицькі, Винницькі, Витвицькі, Гошовські, Дубровські, Копецькі, Лозинські, Підвисоцькі, Підлїсецькі, Плетенецькі, Погорецькі, Попелї, Передримирські, Свирські, Семигиновські, Сроковські, Чолганські; в Перемишській Бачинські, Березницькі, Билинські, Боярські, Братковські, Винницькі, Височанські, Городинські, Городиські, Добрянські, Желиборські, Ільницькі, Кальнофойські, Коблянські, Комарницькі, Копистинські, Криницькі, Крушельницькі, Кульчицькі, Литинські, Луцькі, Монастирські, Матковські, Пацлавські, Підгородецькі, Попелї, Радиловські, Ритаровські, Селецькі, Созанські, Сверечанські, Ступницькі, Терлецькі, Турецькі, Турянські, Тустановські, Унятицькі, Уруські, Яворські, Яминські, Ясеницькі; в Сяніцькій Добрянські й Лозинські.
Переважно се були старі роди, що великими гнїздами сидїли, розмноживши ся на своїх дїдинах і подїливши ся на ріжні галузи з ріжними характеристичними призвищами й „придомками" як нпр. Княгиницькі-Проскурчата, Калиновята, Сенковята; Жураківські Лехнівські, Йосиповичі, Якобшовичі; Чайківські Беринди, Солонинки, Трунковичі; Пацлавсьві, Грицковята й Іскрята й т. и. Належали вони головно до двох спецефічно-українських гербових ґруп SAS і Корчак (особливо до першого); походженнє й розповсюдненнє серед сеї української шляхти сих гербів лишається невиясненою і небезінтересною з культурно-історичного становища загадкою. Наскільки розмножена була ся українська шляхта, дають понятє шляхецькі пописи з першої половини XVII в. Так на пописї шляхти Львівської землї 1621 р. на 628 загального числа шляхтичів ставило ся 43 Чайківських, 34 Гошовських, 40 Витвицьких…
…Подробицї пописів про уоруженнє й спорядженнє шляхти на тих пописах дають нам цїкаву характеристику і матеріального становища сеї шляхти. Дуже воно було незавидне. Не то що дуже мало було між нею таких, що могли привезти з собою який збройний poczet — а навіть і такі, що могли хоч особисто явити ся „конно і оружно", були між ними в меньшости. Например, 43 Чайківських тільки трох ставило ся на попис на конях, решта пішаком. Всї 40 Витвицьких - всї піші, і т.д….
…Але бували хвилї, коли національні чи клясові інтереси, скристалїзувавши ся коло якогось конкретного факту, подвигали сю шляхецьку масу до живійшої й солїдарнїйшої акції. Мотиви й обставини таких фактів не завсїди нам звісні навіть тодї, як звісні самі факти. До таких загадкових виступів української шляхти в Галичинї нпр. належить масове прилученнє української шляхти Галицької землї до волоського воєводи Богдана підчас його походу на Галичину лїтом 1509 р. Припадком довідуємося, що тодї приступили до нього Іванко Демидецький і Іля Шумлянський, Іванко, Яцко, Васько Мищенські, Федько Дубрович, Зань Цуцилівський, Сенько Витвицький, Васько й Марко Княгиницькі, Семен, Іван, Сенько й Сидор Дрогомирецькі, Сенько Балицький, Дмитро з Данискович, Григорий, Сенько, Гринча, Григор, Фича й Івасько Березовські, Івасько Пишнинський, Андрей Луцький. Вони були проголошені за зрадників і маєтки їх конфісковано. Але по погромі Волощини зимою 1509/10 р., коли господар мусїв обовязати ся в трактатї між иньшим звернути всїх людей, виведених з України, шляхтичі вернулися з Волощини й виправдувалися, що пристали до воєводи не добровільно, а з примусу. Се оправданнє було прийняте, і ті шляхтичі були привернені до своїх прав і чести, але трудно увірити в правдивість сього оправдання. Та обставина, що в тім примусовім положенню знайшлися як раз шляхтичі - Русини, вірні своїй народности, каже здогадуватися инакших мотивів.
http://litopys.org.ua/hrushrus/iur60301.htm
Галицкие русины. ...Подобное видим и в восточной Галиции, где в первой половине XV в. еще немало имеется зажиточного украинского панства, но уже без влиятельных позиций, на втором плане. Между шляхетскими подписями на Акте конфедерации земли Львовской и Жидачевськой большую половину составляют имена украинской шляхты, которая в одних только именах своих утверждает национальный характер, а временами и русские печати употребляет – такие как Юрша из Ходоровстава, Станко из Давыдова, (в 1410 он называется еще Осташко из Давыдова), Дмитрий Лагодовский, Мартын Каленик из Пидгаец, Михно и Пашко из Борщовая, Юрий из Мальчиц, Сенько Галка из Иляшова, Сенько из Нагорець, Олехно, Марк и Ленько из Дрогошо-ва, Петр Волчко из Колоден Стецько, Онисько и Стецько-Илья из Черкасс, Дмитрий из Унятич, Федько из Чолганець, Федько и Стецько из Млинищ, Дмитрий и Яцко из Дидошиц (Дедушицкий), Яцко из Рожнитова, Андрейко из Сваричова, Ивашко из Дулеб, Иван из Кошави, Алексей и Лужок из Витвиц, Данько, Мика и Сенько из Балиц, Яцько из Новоселиц …. Той мелкой — и еще более мелкой украинской шляхты было в XVI веке в Галичине много, особенно в Перемишленской земле, и к ней в XVII в. приобщаются, розмножившиеся и павшие еще больше в своим унижении — отодвинутые от всего что несло доходы и влияние — почти все те украинские роды, которые не угасли и не ополячились в течение XVI века. Вот какой каталог этой украинской шляхты с первой половины XVII в. дают галичские акты. В Галичской земле выступают Березовские, Волковицкие, Голинские, Грабовецкие, Дрогомирецкие, Желиборские, Журакивские, Кнегинецкие, Креховецкие, Мединские, Свистельницкие, Сулятицкие, Струтинские, Татомири, Угерницкие, Хотимирские; в Львовской: Балицкие, Винницкие, Витвицкие, Гошовские, Дубровские, Копецкие, Лозинские, Подвисоцкие, Подлисецкие, Плетенецкие, Погорецкие, Пепелы, Передримирские, Свирские, Семигиновские, Сроковские, Чолганские; в Перемишле Бачинские, Березницкие, Билинские, Боярские, Братковские, Винницкие, Височанские, Городинские, Городецкие, Добрянские, Желиборские, Ильницкие, Кальнофойские, Коблянские, Комарницкие, Копистинские, Криницкие, Крушельницкие, Кульчицкие, Литинские, Луцкие, Монастырские, Матковские, Пацлавские, Подгородецкие, Пепелы, Радиловские, Ритаровские, Селецкие, Созанские, Сверечанские, Ступницкие, Терлецкие, Турецкие, Турянские, Тустановские, Унятицкие, Уруские, Яворские, Яминские, Ясеницкие; в Синяцкой Добрянские и Лозинские. Преимущественно это были старые роды, которые большими семьями сидели, размножившись на своих вотчинах и поделившись на разные отрасли с разными характеристическими прозвищами и „придомками" (это тоже такая приставка к фамилии) как, например, Княгиницкие-проскурчата, Калиновята, Сенковята; Жураковские Лехневские, Иосифовиче, Якобшовичи; Чайковские Беринды, Солонинки, Трунковичи; Пацлавские, Грицковята и Искрята и т.п. Принадлежали они в основном к двум специфически-украинским гербовым группам - SAS и КОРЧАК (особенно к первой); происхождение и распространение среди этой украинской шляхты этих гербов остается невыясненной и небезынтересной с культурно-исторического положения загадкой. Насколько размножена была эта украинская шляхта, дают понятье шляхетские переписи из первой половины XVII в. Так на переписи шляхты Львовской земли 1621 г. на 628 общего числа шляхтичей ставило 43 Чайкивских, 34 Гошовских, 40 Витвицких. Подробности о вооружении и снаряжении шляхты в тех переписях дают нам интересную характеристику и материального положения этой шляхты. Очень оно было незавидное. Не то что очень мало было между ней таких, которые могли привести с собой какой вооруженный отряд, а даже и тех, которые могли хоть лично явиться „конно и оружно", были между ними в меньшинстве. Например из 43 Чайковских только трое упоминались в переписи на конях, остальные пешими. Все 40 Витвицьких - все пешие, и т.д… Но бывали минуты когда национальные или классовые интересы, кристаллизовавшись вокруг какого-то конкретного факта, подвигали эту шляхетскую массу к живейшей и солидарной акции. Мотивы и обстоятельства таких фактов не всегда нам известны даже тогда, когда известны одни факты. К таким загадочным выступлениям украинской шляхты в Галиции, например, принадлежит массовое присоединение украинской шляхты Галицкой земли к волошскому воеводе Богдану во время его похода на Галицию летом 1509 г. Например, известно, что тогда присоединились к нему Иванко Демидецкий и Илья Шумлянский, Иванко, Яцко и Васька Мищенские (?), Федько Дубрович, Зань Цуцилевский, Сенько Витвицкий, Васька и Марк Княгиницкие, Семен, Иван, Сенько и Сидор Дрогомирецкие, Сенько Балицкий, Дмитрий из Данискович, Григорий, Сенько, Гринча, Григор, Фича и Ивасько Березовские, Ивасько Пишнинский (?), Андрей Луцкий, они были объявлены предателями и имения их были конфискованы. Но после разгрома Валахии зимой 1509-10 гг., когда правитель обязался в трактате между прочим вернуть всех людей, выведенных с Украины, шляхтиче воротились из Валахии и оправдывались, что пристали к воеводе не добровольно, а из принуждения. Это оправдание было принято, и те шляхтичи были возвращены к своим правам и чести, но трудно поверить в правдивость этого оправдания. То обстоятельство, которое в том принудительном положении нашли как раз шляхтичи - Русины, верные своей народности, заставляет задуматься о других мотивах...
