• Авторизация
Дневник -ShyzZzofreniya- Лента друзей - Дневник - Полная версия


Своє, українською мовою ^__^ 10-07-2008 22:53 к комментариям - к полной версии - понравилось!


Дощ. Холодна слизька стіна з потоків води. Він завжди асоціювався в неї з розтанутим морозивом. Пил вже давно став брудом, небо - однією сплошною чорною безоднею.
Як могло все дійті до такого?
„Як  могла я дійти до такого?..” – написано пальцем по склу брудного вікна.
Але вже сім годин. Треба збиратись, поки ще калюжі бруду не зовсім змішалися з кислотним брудним дощем. Треба поснідати та одягнутись.
Два вікна з зеленим склом та дві віддушини для свіжого повітря давали все необхидне для життєдіяльності.
„Як я могла дійти до такого?...” – ніхто не побачить написане на зеленому вікні, бо літери занадто маленькі для цього. Авже ж маленькі. Неймовірно маленькі. Скажіть, а ви колись читали літери, написані зсередини чоловічих очей?
А повітря схоже на міцний розчин формаліну – холодний, удушливий та тьмяний. Дівчина тепліше закуталась в плід, що був весь у заплатках та дірках. Авже ж, бо він був зроблений з нервів. Скажіть, а у вас достатьньо міцні нерви, щоб ви могли ручитися, що в них немає дірок?
Впевнена хода крок за кроком, посмішка на декілька мільйонів грошових одиниць, ідеальна зачіска, підтягнута фігура... Дівчина ще сильніше запахнулась в полупрозорий заплатаний плід з дірками і заплакала.
„Як я могла дійти до такого? Як я могла втратити себе?”.
Раніше, коли ще були зелені поля, ще не засіяні рапсом, коли ще було синє піднебесся, коли були села з білими хатками та качками, з прозорими річками і одноголовими рибами, тоді ще були люди, які не ховались у темних заглибинах свого мозку, дозволяючи манекенам без душі та нервів керувати собою. Дівчина пам’ятала, що був світ, де можна було дихати, бути тим, хто ти є, а не лялькою з впевненою ходою.
„Як ми дійшли до такого?”
А північний вітер жене з Чорнобильського ядерного смітника радіоактивні пориви з зеленими краплинками. Потрібно прискорити кожен крок своєї впевненої ходи, сподіваючись, що колись прийде той час, коли можна буде не ховатись за посмішкою та зачіскою, не читати блискучі глянцеві сторінки, коли можна буде зняти гламурно-рожевий комбінезон хімічного захисту, поїсти одноголової риби, чи свіжий червоний томат, що має запах і смак.
„Поверніть назад” – ще один палець пише на коричневому склі чиїхось очей з надією на зелені луги і синє піднебесся. З надією на вбивство. Вбивство впевненої ходи, ідеальної зачіски та посмішки на декілька мільйонів грошових одиниць. З надією колись стати собою, а не тихою тінню за маленькими різнокольоровии вікнами очей.
І тільки Віра з Надією двома свічками горять з серця, а Любов пришиває ще одну заплатку до пліда, допомогаючи все пережити. Любов... До минулого.
 
 
вверх^ к полной версии понравилось! в evernote


Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник Своє, українською мовою ^__^ | -ShyzZzofreniya- - Here I am again, talking to myself | Лента друзей -ShyzZzofreniya- / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»