24.03.08 11:10, Наталія Фомiченко, журнал «Главред»

Андрій Данилко дав ексклюзивне інтерв’ю «Главреду», в якому розказав про те, з чим йому довелось зіткнутись на Євробаченні, про свої теперішні погляди, зокрема на політичну ситуацію в країні, та про багато-багато інших речей...

Андрію, що відбувається зараз у вашому творчому житті, чим живете?
Багато чого – готуємось до завершального виступу в Белграді на «Євробаченні». Також незабаром вийде в прокат новий кліп на пісню «До Ре Мі». Ще дуже хочу «попрощатися» з різними корпоративними вечірками і перейти на якийсь інший рівень...

Як справи з вашими гумористичними номерами, чи багато уваги ви їм приділяєте?
Насправді, так. Пісні, кліпи – це те, що ви бачите на екрані. Часто нема змоги показувати гумористичні номери по ТБ, причина проста – їх починають тиражувати, повторювати, «затаскувати». Не хочу нікого образити, але ті ж немаловідомі Дроботенко і Вєтров все ж беруть деякі мої жарти і просто переробляють їх по-своєму. Саме тому з гумористичним жанром хочемо виступати в театрі. Будь ласка, нехай глядачі купують білети, приходять до нас і дивляться, чим ми займаємось.

Як ви оцінюєте рівень гумору сьогодні? Геннадій Хазанов, наприклад, відмовився брати участь у цій «тусовці», вважаючи, що зараз гумор вкрай звульгаризувався.
Гадаю, цей жанр нині перероджується. Можна назвати це навіть якимось перехідним періодом. Той же «Камеді клаб»: це американський варіант, якому ще слід пройти адаптацію в Україні. У нас також є талановиті люди: Юра Гальцев, Лєна Воробєй, Максим Галкін. У кожному репертуарі вони, перш за все, цікаві артисти.
Взагалі, думаю, мистецтво завжди мусить піднімати дух і настрій людини. Тим паче, гумор. Не дарма американці не люблять фільми з нещасливим кінцем. Адже недосказаність – це вже позитив. І так у всьому. Як на мене, архітектура повинна тішити око, телебачення має зацікавлювати. Усе мусить бути творчим, не інакше.
Уявіть собі, що людина – це квітка, а мистецтво – лійка з водою. Якщо на квітку вичавлювати зубну пасту, навіщо вона взагалі потрібна?

Що може покращити ваш настрій, коли ви зіштовхуєтесь з негативом? Які маєте методи боротьби проти нього?
Метод один: посилаю чимдалі! А настрій останнім часом може підняти лише спорт. Розумієте, стільки дебілів, які не на своєму місці, що хочеться рвати і метати. Я б хотів довіряти людям, а не бути в якомусь загальному конвеєрі. У нашій країні добре розвинена школа лицемірства. Наприклад, виступає якась співачка: що вона співає, кому співає, а їй «квіти від Президента України». Це вже якесь псевдомистецтво виходить... Ось мене перед «Євробаченням» минулого року спочатку мало не «спалили», з’їли всі нерви. Зате після перемоги – телеграми від Януковича, квіти від Ющенка. Господи, ну як же ви так миттєво змінюєте своє ставлення?! Учора – сором країни, а нині – молодець. Або навпаки. Коли мене вже зовсім «заколупали», я сказав, хлопці, розслабтесь, я не представляю Україну. Я просто хочу займатись певним жанром мистецтва! Та ніхто своїми дерев’яними головешками досі не може цього збагнути.

До речі, «Євробачення». Мабуть, ця тема для вас досить болюча, але, напевно, багато хто вже заспокоївся і не обливає вас брудом?
Так... того обстрілу, який довелось пережити минулого року, не побажав би й ворогові. Спочатку мене «тлумили» до початку «Євробачення», а після нього почалось інше. Тепер ще й в Росії я ворог номер один. І все це через заздрість нашому тріумфу! Розумієте, моя пісня потрапила до європейської десятки. Ми об’їхали потім багато країн, не всі артисти можуть похвалитись таким успіхом! Але якщо підійти до цього по-філософськи, то погане забувається, тож зараз сприймаю той період з теплотою. Та найдивніше відчуття – це коли ти ні в чому не винен, але тебе всі звинувачують. Неможливо передати цей стан. Всі композитори, які волали на мене невідомо за що, просто не можуть придумати такого ж хіта, щоб викликати до себе цікавість. Та ж показником є не розмови, а успіх.

Шкодую лише про те, що не посіли перше місце. Тоді б узагалі всі заткнулись. Ще один цікавий факт, ми про нього дізнались уже пізніше: наші «друзі» спеціально привезли на «Євробачення» екстрасенсів, котрі мали негативно вплинути на нас. За великим рахунком, їм нічого не вдалось. Зовсім інтуїтивно ми виступали в дзеркальних костюмах, котрі все відбивали.
Мене тоді лаяли по повній програмі, ніхто, до речі, не заступився. Це вам не «квіти від Президента України»! Доведіть же хоч що-небудь: вашого ж співгромадянина брудом обливають, візьміть текст пісні врешті-решт, проведіть експертизу...

Не секрет, що Філіп Кіркоров організував акцію на вашу підтримку...
Філіп завжди і всюди мене захищав. Усі знають, що ті наклепи були звичайною заказухою, яку направили в наш бік із заздрощів. Зараз у Росії ніхто не приховує, що скандал з «раша гудбай» був штучно створений. Та зло перемагає добро лише на певний час, а потім все повертається проти тих, хто зробив це.

Андрію, як ви оцінюєте шанси Ані Лорак на цьогорічному конкурсі?
Гадаю, в Ані Лорак усе наразі йде успішно. Взагалі, для артиста виступ на «Євробаченні» – це дуже добре. Радію, що в Ані є команда, з нею їде Філіп Кіркоров. Він знає, що робити, куди йти, з ким говорити, з ким не говорити. Для Кароліни він – хороша підтримка. Думаю, що Філіпу самому хочеться виступити учасником. З певних причин він цього не робить, але, допомагаючи комусь, насолоджується процесом.

Я сказав Ані Лорак так: ніколи не думай про місце. Перше чи друге – не має значення. Просто добре виступи і пам’ятай: «місце до одного місця». Все! Адже вдало себе заявити – найголовніше. Людей, які посідали перші місця, ніхто потім і на гастролі не кликав. А от Селін Діон, приміром, посіла друге місце свого часу, і нічого, нормально їй зараз з цим живеться.

Наскільки важливою для вас є думка суспільства?
Думка оточуючих для мене дуже важлива, але не люблю критиканства. Це коли всі знають, що сказати і якими словами матюкати. Розумієте, у Вєрки нема аналогів, її ні з ким навіть порівняти, саме тому нашій команді найважче. Якби ми «косили» під ту ж Мадонну, всім усе було б зрозуміло...Часом мені подобається думка звичайних людей, які говорять до діла, особливо, якщо ці люди досягли якихось успіхів у житті. А ті, хто нічого собою не являє, але щось пищить, – якраз і дратують.

До чиїх слів ви прислухаєтесь?
Ціную думку своєї команди, людей, з якими працюю пліч-о-пліч. Їх багато. Розумію, що інколи можу бути нестерпним, але буваю також добрим і лагідним. Просто в мене бувають перепади настрою. Дратує, коли трапляється щось важливе, а всі сидять та мусолять, вигадують якусь фігню і думають, що вони великі та поважні. Тепер ще й ця ситуація з українськими перекладами, це ж кошмар!

Ви проти цього?
Так, проти. Звичайно, українська мова мусить бути державною, я тільки «за». Але треба створювати свою продукцію, свої фільми, а не перекладати класику. Не варто рубати з плеча і викликати в людей відразу до української мови.
Вважаю, що тих, хто таке вигадує, треба звільняти зі своїх посад. Хочу першим стояти і кричати про це. От якби я був Президентом... Та я не знаю достеменно що таке коаліція, що таке шмоаліція, кворум, шворум. Мені це не цікаво.

Не розумію, чому замість цього ідіотського дубляжу не виділити кошти на нормальну освіту для дітей. Страшно, що зараз чотирнадцятирічні п’ють пиво, можуть показати вчительці дулю, встати і вийти з уроку... А вони дублюють «Золоту антилопу» і вважають, що таким чином виховують молоде покоління. Дебіляри, дебіли – так і пишіть!!! Геть від «Золотої антилопи»! Адже патріотизм полягає не в тому, якою мовою ти спілкуєшся. Говоріть хоч єврейською. Навіщо ускладнювати життя? Краще подбайте про освіту підростаючого покоління.
Гадаю, що міністру культури варто потурбуватись про те, щоб у школах вчили російську літературу. Школярі зараз взагалі нічого не знають. Уявляєте, вони навіть не в курсі того, хто такий Пушкін.

Андрію, ви вимогливі до людей? Які промахи готові вибачити їм одразу ж?
Інколи я буваю дуже вимогливим. Дехто починає сприймати це як капризи. Та які капризи? Лише недоумки можуть таке подумати. Десь-колись я запізнюсь, а думають: це він велику зірку з себе корчить. Не люблю, коли мою вимогливість у роботі сприймають саме як цю рису.

Щодо образу Вєрки Сердючки, наскільки Андрій Данилко зараз залежить від нього?
Зазвичай перевтілення триває дві секунди: одягнувся і вийшов на сцену. Але чим більше минає часу, тим складніше зіграти якусь іншу роль... Наприклад, на зйомках кіно в образі не Сердючки, я жахливо скований. Обов’язково має бути здібний режисер, котрий створить нормальні умови, зрозуміє, що тобі важко, але все-таки швидко і професіонально виконає свою роботу. Тоді будеш задоволений і розкомплексований.

Чи не спричинює перевтілення роздвоєність у вашому житті?
Ні, це не роздвоєність. Просто Вєрка для мене – певний образ, тут усе зрозуміло. А от Андрій – це білий аркуш. Завжди важко починати щось нове. Легше потім перекреслювати, щось переробляти. Це, знаєте, як написати пісню.

Колись ви говорили, що саме це перевтілення дає змогу залишатись невпізнаним на вулиці. Як зараз?
На вулиці мене впізнають і так, але, слава Богу, це ще не поголовне явище. Все ж, мені простіше загубитись, ніж іншим. А взагалі... популярність не зробила мене пихатим. Навіть за якимись кліше я себе поводжу неправильно, не так, як «зірка», одягаюсь не так, як треба. Мені, знаєте, зовсім не потрібна така «шумиха». От і все.
[500x375]