Жив собі на березі, жив та поживав.
Як люба людина, мрію собі мав...
Що уїду звідси, покину ворогів,
Ще маленько друзів та своїх батьків.

Поїхав в місто мрії на поїзді своїм
Воно для мене було давно вже не чужим.
У ньому я бував вже декілько разів -
Мене сюди хто небудь, та й привозив.

Приїхав я туди, у вічне місто слави
Зустрів красиву дівчину, що зветься Мирослава.
Вона неначе Сонце, зірка чи Луна
Вона така чарівна... Вона! Вона! Вона!..

Нема й думок, що не нагадують про неї
Вона мене зачарувала - з таких бувають добрі феї!
Тепер я думаю про неї цілий день,
Мабудь від цього голова болить - мігрень...

Але цей біль, що йде з закоханного серця,
Воно ще швидше б'ється, невитримуючи шалені килогерці.
Так стрімко закохався - це для мене вперше!
Для себе несподівано себе я перевершив...

А закохався я в таку прекрасну і чарівну пані,
Що якби вона і не послала мене куди подалі...
Але останьою вбивають частіше надію,
То я чекаю, що її відповіді я зрадію...
28.08.08