Коли закінчеться війна, я знаю, ти будеш поряд. і все стане добре.
знаю, що ми ще не раз будемо їздити. і ще більше будемо ходити. і цілуватися на пірсі моєї Одеси, і я буду боятися іти в підземелля - я ж-бо така ляклива. Ми іще піднімемося на ратушу Львова, і у мене буде фото звідти. і обов'язково побачимо як сходить сонце над найвищою недобудівлею нашого Дніпра.
і ми попливемо Дніпром до самого чорного моря, яке ти хотів. Під білими вітрилами - не хочу пурпурових.
Ми поїдемо з тобою в Карпати, і я зможу поділитися тим що залишається в серці, коли дихаєш на повні груди на полонині. а ти покажеш мені твій Крим, і ми підемо до Херсонесу, який я не встигла побачити, і ми нарешті зможемо сказати: це наш край.

Це наша Україна. наш Чернігів, наш Львів, наша Одеса і наш Дніпропетровськ. Це наш Крим.
а ще ми поїдемо до Донецька. і полетимо із його аеропорту куди захочемо.
Коли закінчеться війна.
Бо це наше. Це буде.
Ми є.
Ми разом.