це дивне уміння: бути дитиною, навіть якщо життя робить тебе дорослим. важко продовжувати вірити у казки. це те, що я хочу принести у світ: шалене серце, віру у казки і дива. навіть, якщо здається, що наша буденність ковтнула нас і ми десь...добре, якщо ще у стравоході. знову ці хірургічні порівняння. мабудь, професійний редактор би скривився и наполягав видалити уж надто натуралістичні елементи... але так воно і є. життя ковтає нас, перетравлює, і стати іскрою енергії можуть лише одиниці. останні... вибачайте, виходять через пряму кишку. ми не станемо нічим, якщо не будемо вірити, що у нас є шанс. Єнавіть два виходи, і я згодна створити таку виразку життю, щоб воно страждало від нудоти, аж поки не поверне мене назад. ми всі народжуємося голі, мокрі і з криком. а потім світ відкривається перед нами. щоб обяйняти його, треба бути дитиною. одиниці можуть через роки пронести дитину у собі.