Вгору! Вниз! Вгору!

Світить сонце... Сміються діти... Дзвін розноситься по всіх усюдах...

„Христос воскрес! – Воістину воскрес!”

Вгору! Вниз! Вгору!

Нехай рік буде щасливий і врожай гарний... Нехай дівча це красне заміж візьмуть... Ой, та що ви кажете!.. Рано ще думати про це! Рано!

Вгору! Вниз! Вгору!

Зеленіє верба. Зеленіє ліс вдалині. Я бачу його, коли підлітаю зовсім високо... Ще сильніше, ще! Ще вище!

Вгору! Вниз! Вгору!

На Слобожанщині вірили, що, коли на Великдень покачатися на гойдалці, увесь рік голова не болітиме...

Вгору! Вниз! Вгору!

Мені все одно, що ви подумаєте про мене. Зараз я щаслива! Немає щасливішої за мене! Тільки я, тільки вітер, тільки дзвін! Вище!

Вгору! Вниз! Вгору!

Ти смієшся. Я подарую тобі писанку зі знаком сонця. Я люблю сонце. Розкриваю руки, хочу обійняти увесь світ, а воно світить крізь мене... І тече по жилах замість крові сонячне сяйво...

Вгору! Вниз! Вгору!

Я знаю: оновлення, ось що несе це свято... Бо воно і є Воскресіння... Природи... Всього живого... Я ніби язичниця, чекаю відродження, і відчуваю, як прокидається сік у моєму тілі, а вітер вибиває останні часточки зимового сну...

Вгору! Вниз! Вгору!


Нехай так і буде, нехай сміх не закінчується, вітер віє, трави зеленіють... Нехай надходить Весна... Розгойдуючись, як я...

Вгору! Вниз! Вгору!

І завмерти... На вершині...